Глава 4. Ще нестримніші веселощі

— Що? — розгублено перепитала я.

— Тобі треба сказати, — скоромовкою відповів підселенець. — Іменем Суртаза, я вимагаю зупинити церемонію.

— Але...

— Довіра та покора, — холодно нагадав Альд.

Клацнувши щелепою знову, цього разу — від досади, я підкорилася.

— Іменем Суртаза, я вимагаю зупинити церемонію.

Мій голос, гучний та позбавлений інтонацій, здавалося, змусив здригнутися всіх присутніх.

— Сподіваюся, це ти зараз не пожартував, бо почуття гумору в тебе... — пробурчала я, відчуваючи себе дедалі незручніше під поглядами оточуючих.

— Рідина зачарована. Ти сама це бачила.

Так бачила. А ще я помітила, як на мене зиркнули Меб з Лінс. Чарівниця – насторожено, бойовий некромаг – зацікавлено. Сат же зберіг зовнішню незворушність, що було доволі нескладно для ліча зі скелетованим обличчям. Але його видали руки. Раніше схрещені на грудях, вони повільно і плавно опустилися вздовж тіла, через що в мене виникло стійке відчуття, що Сат приготувався до бою.

— З якого приводу?.. — спокійно спитала жриця.

От тепер я відчула, як вона зупинила на мені погляд і, судячи з украй неприємних відчуттів, жінка-ліч подивилася на мене дуже уважно. Дивно, ніби моєю ілюзорною шкірою пробігли мурашки, от тільки це відчуття супроводжувалося уколами безлічі дрібних голочок — не болючими, але неприємними.

— Що мені відповісти? — мене потроху почала охоплювати паніка.

— Ти, як завжди, — сама кмітливість, — пробурмотів підселенець. — Скажи їй, що рідина зачарована. Так не має бути.

Повторити слова Альда я не встигла, бо він продовжив говорити.

— А ще — вимагай, щоб кубок оглянув глава роду, — голос підселенця пролунав похмуро. — І заспокойся. Ти — тінь нареченої, тож маєш право прискіпливо оглядати все, до чого вона торкається, та перевіряти всіх, хто до неї підходить... будь-якими нешкідливими методами. Принаймні, доки це не набридне комусь зі старших лічей.

Пояснення підселенця трохи послабило мою ніяковість. Виходить, у мене сьогодні є не лише обов'язки, а й певні права. Що ж...

— Рідина зачарована, — оголосила я, внутрішньо радіючи бездоганній беземоційності свого голосу. — Ларде Суар, — мені здалося доречним використання найшанобливішого звернення до голови роду. Я перевела погляд на ліча, що знаходився позаду всіх присутніх, — прошу засвідчити.

— Оглянути… — безнадійно зітхнув Альд.

На щастя, лорд Тіор вірно зрозумів моє прохання. Статечно пролетівши крізь натовп, він злетів на поміст та зупинився поруч із жрицею. Та покірно простягла кубок главі роду Суар.

— Хм... — тільки й сказав він, і від цього чи то слова, чи то просто шелестливого видиху моя ніяковість спалахнула з новою силою.

Пройшла невимовно довга хвилина цілковитої тиші. Наскільки я могла чути, живі гості навіть дихали через раз.

— Змініть кубок, — нарешті наказав ліч.

Не те щоб я не відчула полегшення від факту, що лорд Суар підтвердив підозри Альда, але... Тон, яким був відданий наказ, мені не сподобався.

— А що там були за чари?

— Наскільки я зміг розпізнати, там точно було проносне...

— Що?!

Відчуття ніяковості досягло свого піку. Зате став зрозумілим дивний тон ліча. Кістки Суртаза, перервати церемонію через якесь проносне...

Слуги заметушилися. І відлуння здивування Альда зовсім не покращило мій настрій. До моєї ніяковості додалася справжня лють.

— Ти серйозно? Проносне?!

— Між іншим, наслідки таких чарів можуть серйозно нашкодити...

— Та з цими наслідками впорається будь-який слабосильний маг!

— Але явно не під час власного весілля, — єхидно зауважив підселенець.

Я з хрускотом стиснула кулаки, краєм погляду помітивши, як переглянулися Меб з Лінс, а Сат знову схрестив руки на грудях. Добре хоч, що ще не почали допитувати мене за допомогою мислезв'язку. Але було в мене таке гиденьке передчуття, що незабаром хтось з них не витримає і таки запитає. Слуги тим часом принесли жриці новий кубок, і вона знову показала його спочатку Сатові, а потім мені. Цього разу темна рідина в келиху здалася мені цілком звичайною.

— І за цим якимось, як ти висловилася, проносним, цілком може ховатися щось серйозніше, — вже спокійніше повідомив Альд. — То могло бути маскування, і у цьому — головна небезпека. Тому досить шукати проблему там, де її нема. Краще вдай із себе розумну та тямущу, бо ти все зробила правильно.

— От тільки за тоном лорда Тіора чомусь не було схоже, щоб він був такої самої думки.

— Цілком звичайний тон для ситуації, коли виявляється прикра обставина, якої не повинно бути. І якщо це не підступні дії якихось невідомих ворогів роду Суар, то я навіть здогадуюсь, хто наклав ті ча...

Підселенець не встиг домовити — одночасно з раптовим зникненням його голосу з моєї голови, вздовж хребта ковзнули крижані пальці. Еге ж, ненадовго в декого вистачило терпіння…

От тільки мислезв'язок створив не Сат.

— Хто останнім бачив Шуд? — голос лорда Тіора пролунав у моєму розумі, як грім серед ясного неба. Якщо це звернення адресувалося не тільки мені, а й Мебові з Лінс та Сатом, то зовні вони нічим не виказали свого збентеження.

— Я її сьогодні взагалі не бачила, — моя відповідь пролунала до огидного ніяково та невпевнено.

— Я бачив її рано-вранці. Вона скаржилася на головний біль, бо погано спала через шум унизу, — голос Сата звучав стривожено. — Що трапилося? Що було з кубком?

— Як помітила наша уважна Шиз, — у голосі лорда Тіора мені почувся не висловлений докір у бік мого напарника, — вино справді було зачарованим.

— Я бачила її останньою, — несподівано в моїй голові пролунав голос тітоньки Саді. — Їй доручили піднести жриці кубок з вином для церемонії.