Глава 3. Нестримні веселощі

Як би мені не хотілося відстрочити цей відповідальний момент, але він настав — нас із Лінс покликали вниз. До початку урочистостей залишалося близько години.

Я — у пришитій до тіла сукні та черевиках на товстій підошві, що виглядали з-під подолу. Їх в останній момент видала мені тітонька Саді, вирішивши, що вони зроблять мене вище, якщо я раптом вирішу постояти на підлозі замість того, щоб висіти у повітрі. Але вінцем мого образу — буквально — став власноруч виготовлений мною вінок, який я наділа поверх розпущеного волосся. Ця конструкція з квітів та стрічок своєю присутністю ненав'язливо нагадувала мені, що не варто крутити головою надто різко, інакше спаде.

Лінс же цокотіла підборами витончених сріблястих туфель і ледве не підмітала підлогу подолом трохи темнішої за тоном сукні. А поверх цього — наглухо застебнута на всі гачки розшита чорна мантія з високим стоячим коміром та подолом, що буквально на три пальці не доходив до землі. Сховавши руки в широких рукавах з щільною вишивкою по краю, чарівниця крокувала за мною до сходів. Розпущене руде волосся вогняним водоспадом розлетілось по плечах та похитувалося в такт її важким крокам.

— А що зараз буде? — Лінс запитала настільки тихо, що я навіть не одразу зрозуміла, чи не здалося мені.

— Гадки не маю.

Чарівниця зітхнула і, як мені здалося, сповільнила ходу. Я навіть обережно кинула погляд через плече, щоб переконатись, що Лінс не відстала.

— З огляду на її вбрання, весілля найімовірніше буде традиційним. А це означає, що спершу буде зустрічання гостей.

— І що це значить?

— Молодята особисто зустрічають кожного гостя та запрошують... туди, де відбуватиметься церемонія.

— Схоже, ви зараз зустрічатимете гостей, — коротко пояснила я Лінс.

— А, зрозуміло.

Чарівниця вимовила це настільки відсторонено, що мені довелося зупинитися і повернутися до неї, аби переконатися, що все гаразд.

— Що таке? Погано почуваєшся?

Дівчина підняла на мене погляд — все-таки, висячи в повітрі, я була набагато вища за неї навіть на підборах. А в мене ще й черевики на товстій підошві, через які довелося витратити кілька хвилин на регулювання висоти польоту.

— Ні, зі мною все гаразд, — Лінс невесело посміхнулася і похитала головою, — можна сказати, до мене тільки зараз остаточно дійшло, що шляху назад немає. Що зараз... все назавжди зміниться.

Вона знову зітхнула і кинула погляд у бік поручнів, що огороджували майданчик другого поверху, який нависав над залом унизу.

— Зміниться — що? — перепитала я. — Ти припиниш бути магом вогню? Меб вирішить від тебе втекти? Ти зненацька захочеш повернутися додому?

Чарівниця хмикнула та опустила голову, але високий та жорсткий розшитий комір мантії не дозволив їй зробити навіть цього.

— Виходить, я виборювала свою свободу, щоб знову її втратити.

— Щось запізно вона це зрозуміла, — саркастично промовив підселенець. — Але все ж таки краще подумати зараз, ніж пошкодувати потім і...

— А мені здається, що після весілля навряд чи щось зміниться, — я задумливо поклацала щелепою, з усіх сил намагаючись зосередитися на розмові з Лінс, а не з Альдом. — Хіба що Меб уникатиме свою рідню не на самоті, а разом з тобою.

Дівчина усміхнулася вже трохи веселіше.

— Так, дійсно... — протягла вона, випрямивши спину і розправивши плечі. — Вибач, хвилинка слабкості.

— З ким не буває... — з цими словами я знову повернулась і попрямувала до сходів.

— Жалієш — не роби, зробивши — не жалій, — несподівано видав Альд.

— Що?

— Це сказав мені Суртаз, коли... — підселенець затнувся, — коли я не міг вирішити, чи погоджуватися на пропозицію Рута зробити з нього умерця.

Згадавши про бідолаху-умерця, який пробув майже вісімсот років свого посмертя впевненим, що його зрадили, я мало не налетіла на стовпчик перил біля верхньої сходинки.

— І яке це має відношення до того, що відбувається зараз?

— Згадалося. Та і я тобі вже казав, що жалість — поганий радник. Лінс має вирішити все сама.

— На мою думку, вона вже все чудово вирішила і без мене, — огризнулася я. — Просто... трохи розгубилася і потребувала дружньої підтримки.

За емоційним відлунням мені здалося, що підселенець збирався сказати ще щось, але... Промовчав. 

Дивно. 

Втім, тільки-но ми з Лінс зійшли на перший поверх, розмірковувати про це стало відверто ніколи. Першою на нашому шляху зустрілася тітонька Саді. Кістяна постать, від шиї до п'ят закутана в чорне мереживо і якусь сріблясту напівпрозору тканину, налетіла на нас, оминула мене і підхопила чарівницю під лікоть. Судячи з того, куди тітонька мало не поволокла Лінс, її ціллю був невисокий поміст прямо навпроти входу до зали з передньої кімнати.

Дивно, вчора його ще не було. Мабуть, звели з ранку. І нічого так вийшло, гарненько.

Я полетіла за жінкою-лічем і чарівницею у бік прикрашеного квітами та стрічками помосту, і водночас збоку, з-за дверей до їдальні, з'явився Меб. Бойовий некромаг також був одягнений у розшиту сріблом мантію, але без каміння та більш звичного, вільного крою — як у мене чи в Альда, яким я його бачила у притулку. На талії щільна чорна тканина була перехоплена простим поясом із заклепками. Крізь її недбало розстебнутий комір виднілася, знову-таки, чорна сорочка. Підморгнувши мені, Меб швидким, але абсолютно безшумним кроком наздогнав Лінс, що ще нічого не підозрювала, взяв її за плечі та торкнувся губами рудої маківки. Чарівниця здригнулася і зупинилася.

— Мебіоре... — тітонька Саді навіть не обернулася. Але її докірливий тон не залишав сумнівів: жінка-ліч якщо не бачила, то явно здогадалася про те, що відбувалося за її спиною.

Судячи з усмішки Меба, він явно готувався відповісти їй щось уїдливе, але цьому перешкодив Сат, що вже влетів до зали. На відміну від свого племінника, ліч вирішив бути присутнім на весіллі в темно-синій мантії, скромно розшитій чорним шовком по рукавах, коміру та подолу. Не одягни тітонька свою химерну багатошарову сукню, я би почувалась зовсім ніяково у своєму білому мереживному вбранні.