Глава 2. Незваний гість

Свято обіцяло бути грандіозним. Будинок затих лише на пару годин перед світанком, але тільки-но небо трохи посвітлішало на сході, як унизу знову почулися голоси прислуги — залишилися останні приготування.

Я ж, відсторонившись від шуму і гомону, що доносився з першого поверху, висіла у повітрі перед дзеркалом і скептично розглядала своє відображення.

— От ну як змусити його триматися на місці? — затято подумала я, підтягуючи ліф з правого боку. Зліва його хоча б підтримувала смуга тканини, що йшла на плече. Нічим не підтримувана права частина постійно норовила продемонструвати більше, ніж належить.

— Магією, — єхидно порадив підселенець.

— Не смішно.

— А я й не жартую. Ти сама не схотіла звати швачку.

— Тобто ти вважаєш, що звати швачку посеред ночі — це чудова ідея?

— Краща, ніж оці страждання перед дзеркалом.

— Я не страждаю, я... Думаю.

— Твій розумовий процес зазвичай відчувається інакше.

— Так? — мені справді стало цікаво, як це відчувається з погляду Альда. — І як же?

— Більш хаотично та різноманітно. А ти вже півгодини страждаєш перед дзеркалом, крутячи в голові одну й ту саму думку. Набридло вже, щиро кажучи.

— Якщо набридло, зроби щось.

— Покликати швачку?

— А-а-альд-е-е?.. — вкрадливо покликала я.

— Що-о-о?.. — відповів мені підселенець.

— Тут трохи не вистачає об'єму...

— Трохи? — саркастично хмикнув Альд.

— Не прискіпуйся до слів.

— Судячи з крою сукні, твоя тітонька в юності мала дуже цікаві пропорції тіла, — як ні в чому не бувало, підселенець продовжив ділитися своїми дорогоцінними висновками.

— Ти можеш це виправити?

— Що саме?

— Знущаєшся?

— Так.

— Ну, хоч чесно.

— А я тобі колись брехав?

Хм, а й справді. Зловити Альда на брехні мені ще не вдалося ще жодного разу.

— Не знаю. Але точно недомовляв...

— Я тобі вже пояснював, чому.

— І зазвичай ти це робив у найневдаліший момент.

— А якщо говорити про сукню... — підселенець, схоже, вирішив повернутися до початкової теми, — то довга голка та нитка творять дива, щоб ти знала.

— Гадаєш, швачки встигнуть його вшити? — з сумнівом протягла я.

— Не встигнуть. Але я і не про ушивання. Тобі ж треба, щоб воно не спадало?

— Так.

— Ну так приший його.

— Що?

Мученицьке зітхання Альда, мабуть, мало вкотре вказати мені на мою некмітливість. Втім, боязке розуміння сенсу його рекомендації вже замайоріло на задвірках мого розуму, але...

— Ти пропонуєш пришити сукню до тіла?

— Саме так.

— Ти у своєму розумі?

— Ні, у твоєму, — в голосі Альда я виразно почула глузування і вже знайомі злі веселощі.

— Як ти собі це уявляєш?

Я опустила голову, спостерігаючи за тим, як витончене мереживо знову зрадливо поповзло вниз.

— Береш нитку, протягуєш крізь вушко голки...

— Я знаю, як шити, — на зміну моїй приголомшеності прийшла злість. — Але те, що ти пропонуєш...

— Не так вже і страшно, якщо діяти акуратно. Раджу попередньо зігнути голку і зробити кілька невеликих стібків на боці вздовж руки, тоді ще й непомітно буде.

Розгублено клацнувши щелепою, я повела оголеним плечем. З одного боку, порада Альда була цілком практична. Моя плоть — ілюзія, що їй буде? А кілька дрібних стібків легко загубляться серед мереживного візерунку сукні. Але саме усвідомлення того, що я власноруч пришиватиму сукню до...

— Один мій знайомий порадив би інший варіант, — єхидно додав підселенець. — Прибити цвяхами. Але, боюся, цього не зрозуміють ані присутні на весіллі, ані ті, в кого ти ці цвяхи проситимеш. Та й технічно це складніше, ніж...

— А що ти казав про магію? — згадала я. — Ну, за допомогою якої можна змусити сукню не з'їжджати.

— Левітація, очевидно ж.

Дійсно, про це я не подумала. Можна ж змусити одяг триматися в повітрі разом зі мною.

— Але контроль над двома заклинаннями може розсіяти твою увагу. По-хорошому, тобі взагалі зараз слід задовольнятися лише необхідним мінімумом магії, щоб мати можливість швидко влити більше енергії у випадку...

— Та зрозуміла я, зрозуміла. Піду шукати голку з ниткою, — подумки пробурчала я, прямуючи до ліжка, щоб перевдягнутися в повсякденне вбрання.

— А що її шукати? Попроси слугу, хай принесе.

— Але...

— Мислезв'язок, — продовжив Альд.

— А мінімум магії...

— Ще не весілля.

Сперечатись було марно. Мислезв'язок давався мені настільки погано, що для ліча це було якось навіть непристойно, напевно. Принаймні, так було кілька разів, коли я намагалася практикуватися в ній на заставі. В ті тижні Альд посилено готував мене до зустрічі з Радою Давніх і дотримувався думки, що без практики нікуди.

Добре, що зараз відстань була невеликою. 

Дуже сподіваюся, що після мого звернення головний біль у бідолахи Ріла пройде швидко і не буде надто сильним. Треба було тільки його знайти — досвіду створення мислезв'язку мені категорично не вистачало, тому друга сторона мала знаходитися в межах видимості аури.

Опустивши погляд собі під ноги, я зосередилася на розгляданні аур людей, що клопотали унизу. У цьому строкатому миготінні мені не вдалося знайти бліде свічення, що супроводжувало слабосильного мага — золотиста завіса, що застилала мій погляд, цьому зовсім не сприяла. Навчилася бачити потоки енергії на свою голову.