Глава 17. Зворотний відлік

Мені здавалося, що день, присвячений заповненню запрошень, чотириразовому перегляду переліку запрошених слуг та вісімнадцяти... ні, дев'ятнадцяти спробам переписати перелік необхідної провізії та ще тисячам інших дрібниць — це найскладніше, що могло очікувати мене під час підготовки до весілля.

Я помилялася.

Це ніщо — порівняно з тим хаосом, у який поринув увесь будинок вже наступного дня.

Все почалося з того, що серед ночі прибули Меб та Сат. Я в цей час перебувала у своїй кімнаті, тож, за підказкою Альда, вчасно визирнула у вікно. І побачила некромагів, що наближалися до будинку.

Сат виглядав цілим, неушкодженим і похмурим настільки, наскільки взагалі може таким виглядати частково скелетований ліч. А от Меб... У той момент мені здалося, що на його лисій голові — на диво не закритій каптуром, адже ніч була холодною — шрамів трохи побільшало. Підселенець ніяк це не прокоментував, тому моя увага швидко переключилася на те, наскільки бойовий некромаг виглядав щасливим. З цього я зробила висновок, що переговори пройшли якщо не вдало, то хоча би просто непогано. Жваво жестикулюючи правою рукою в нечутній мені розмові з Сатом, Меб утримував якийсь пакунок на згині ліктя лівої.

Зустріти їх на порозі мені не дозволив Альд. Незаперечуваним тоном підселенець заявив, що мені терміново потрібно помедитувати, щоб відновити сили, тому я залишуся в кімнаті. І хоча моя цікавість вимагала спуститися на перший поверх і привітати Меба з благополучним поверненням, Альд єхидно нагадав мені про довіру і покору. І про те, що підготовка до весілля тільки починається, тож для цього мені знадобляться сили.

Зануда.

Але в тому, що я виразно чула приглушений гуркіт під час занурення в темряву медитації, сумніватися не доводилося. Підселенець на цю мою думку лише хмикнув, але знову без жодних коментарів, що навіть було якось дивно.

А от вранці почався справжній жах. Щойно сонце почало лоскотати своїми променями мої щиколотки, як знизу донеслися звуки якоїсь метушні. Вони наводили на думки, ніби стелю кімнати піді мною старанно терли чимось важким і шорстким.

Звук був несподіваним, тож я різко сіла на ліжку, де провела в медитації всю ніч.

— Це що таке?

— Підготовка до весілля, — відповів Альд. Чомусь це прозвучало зловтішно.

— Поясни.

— Ну... Ти ж бачила перелік запрошеної прислуги? — підселенцеві явно подобалося товкти воду в ступі.

— Знущаєшся?

Втім, це було риторичне питання. Звісно, я бачила той перелік! Значно більше разів, ніж хотілося б.

— Там були теслярі, маляри та...

— Зрозуміліше не стало.

Альд терпляче зітхнув, але при цьому я відчувала настрій підселенця... Досить піднятим. Наче його щось бавило.

— От уяви собі свято, під час якого твоєю домівкою вештаються натовпи малознайомого народу, якому зовсім не хочеться смирно сидіти на місці та в одній кімнаті, старанно спілкуючись одне з одним...

— І?..

— І хтось із цих людей бачить, що десь там у куточку віддаленої кімнати скупчився пил... — підселенець зробив драматичну паузу. — Або, Суртазе великий, який жах, почала злущуватися фарба з... хм... дверей до комірчини.

— А що вони там забули — у віддаленій кімнаті чи в коморі?

— Шукали вбиральню, — у голосі підселенця мені почулося глузування, — і заблукали. Або зовсім випадково заглянули до найвіддаленішого куточка будинку з якогось ще менш правдоподібного приводу.

— Але... навіщо туди взагалі йти?

— Шиз, ти явно забула, ким є більшість запрошених...

— Невиховані люди, які пхають носа, куди не слід?

— Це теж, але більшість із них — маги, жадібні до чужих секретів. Не тільки магічних, але переважно все ж таки до них. Пам'ятаєш, Сат казав тобі про поважних сусідів, які мають надто багато часу для пліток?

— Здається, я починаю розуміти, чому ти настільки не любиш свята.

— Краще запізно, ніж ніколи, — усмішка, що цього разу звучала в голосі Альда, навіть не здавалася зловтішною, а тон — глузливим. — Те, що ти зараз чуєш внизу — банальне прибирання, я так гадаю. Можливо, ще й ремонт.

На підтвердження його слів у стелю кімнати поверхом нижче наполегливо постукали. Потім все різко стихло. А за пару секунд відновився настирливий шерех. Опустивши ноги на підлогу, я спіймала себе на думці, що ще трохи, і мені вдасться відчути супутню вібрацію стопами — навіть зі своєю зниженою чутливістю.

— Але це лише перший етап. Можна сказати, найпростіший. Хоча б тому, що тебе навряд чи залучать до таких... негідних для ліча занять, як фарбування стін або миття і натирання підлоги. А от коли розпочнеться оновлення захисних заклинань...

Підселенець замовк. Його мовчання було настільки зловісним, що мені стало по-справжньому моторошно.

— Може, мені таки не довірять настільки відповідальне завдання? — несміливо припустила я.

— Я б на це не розраховував, якщо чесно, — єхидно відповів Альд. — Навіть якщо ти не формуватимеш захисну мережу особисто, то ніщо не заважає використовувати тебе як провідник енергії.

— Цікаво, Меб не збирається знову навідатися до Тремтячих Пагорбів? Мабуть, треба спитати.

— Він повернувся занадто рано. Тепер дбайлива тітонька його навряд чи кудись відпустить.

— Можливо, на скорішому поверненні наполіг Сат. Він виглядав... незадоволеним уночі.

— Наскільки я уявляю його характер, він цілком міг бути незадоволеним якраз надто швидким поверненням...

Подумавши кілька секунд над ймовірністю подібного, я дійшла висновку, що підселенець цілком мав рацію. Але Меба таки варто було знайти, раптом у нього є план щодо того, як уникнути майбутнього... кошмару. Досить, я й без того зробила для майбутнього весілля набагато більше, ніж хотіла б.