Глава 6. Пропозиція, від якої неможливо відмовитись

— Хто? — буркнула я, швидко натягуючи натільну сорочку і накидаючи поверх неї мантію.

— Лінс, — пролунала тиха відповідь з-за дверей.

Цікаво, чи встиг Меб розповісти їй про те, що я складу їм компанію у подорожі до столиці? Або вони мені, то ще з якого боку подивитися. І чи описав мою змінену зовнішність?

Зважаючи на вираз обличчя чарівниці при погляді на мене — не описав.

— Навіщо? — обережно спитала вона.

— Що саме?

— Зовнішність. Ти змінилась.

Лінс примружилася, ковзаючи поглядом по моїй фігурі, що вочевидь збільшилася в об'ємах порівняно зі скелетом. Щоправда, навряд чи вона змогла б розглянути щось детально — простора мантія, в якій помістилося би дві мене, закривала моє тіло до самих п'ят. Але загальне уявлення про те, що під нею ховається, все одно давала.

— Це маскування, — пояснила я. — Заходь.

Чарівниця зробила крок через поріг, і я відсторонилася, пропускаючи її до кімнати. Мигцем глянувши на розкиданий по лежанці одяг, вона зупинилася поруч. Виглядала при цьому Лінс якось невпевнено.

— А навіщо тобі це... маскування? — насторожено спитала вона.

— Меб тобі не казав?

Мені не дуже хотілося говорити те саме двічі. Але чарівниця заперечливо хитнула головою, тому довелося пояснювати. Причому навіть докладніше, ніж Мебові — на відміну від свого майбутнього чоловіка, маг вогню народилася і зросла іншому світі з іншими порядками.

— Що менше плоті на кістках ліча — тим могутнішим його вважають. Моя повністю скелетована форма найвища, але за своїми можливостями я їй… не відповідаю. Ось Альд з комендантом і вирішили, що непогана ідея — замаскувати мене під таку... таку...

— Миловидну панночку, — чарівниця посміхнулася, — я зрозуміла.

— Тож що сталося? — я вирішила повернутися до причини появи Лінс.

Бо схоже, що мене і тут чекала та сама розмова, що і з Мебом, тільки погляд співбесідника — вже з іншого боку. І я відчайдушно сподівалася на те, що загалом думки цієї парочки не надто відрізнятимуться.

— Меб вирішив розбурхати сплячих змій.

Цікаво, чи слід мені вдавати, ніби я не знаю про те, що відбувається? Це допоможе мені легко та швидко дізнатися додаткові подробиці. Хоч і не люблю цього, але вдавати з себе дурепку я все ж таки вмію.

— Іноді тобі навіть вдавати не треба, — єхидно додав підселенець.

Так, краще не буду прикидатися. Недобре обманювати друзів, може вийти незручно. Не надавши відповіді до коментаря підселенця, я зосередилася на розмові із чарівницею.

— Так, він повідомив про ваше весілля і про те, що його родичі будуть... не в захваті від цього.

— Тобто, він описав тобі ситуацію так, ніби все вже вирішено? — підозріло поцікавилася Лінс.

Обережно, Шизо, обережно…

— Загалом, залежить від того, що саме ти маєш на увазі.

— Ти — сама дипломатичність, — пирхнув Альд.

— Про свою сім'ю він говорив цілком впевнено, — незворушно продовжила я. — Як і про свої наміри. Але про тебе сказав, що ти поки що думаєш.

— Ну хоч так, — чарівниця зітхнула. — Бо я справді роздумую... Не хочу бути причиною розриву відносин Меба із сім'єю.

— Та я так зрозуміла, у них і без тебе не все добре...

— Отож, — чарівниця кивнула, дивлячись на мій одяг. На мить мені навіть стало соромно за безлад у кімнаті. — Але поганий мир, сама розумієш, краще ніж... — вона хитнула головою. — Особливо зараз. За цих неспокійних часів.

Еге ж, новини зі Середньосвіту були одна тривожніша за іншу. Розлом у світі, що знаходиться в центрі Кільця, вже розродився добрячою кількістю блідих потвор. І тільки-но потеплішає, вони ламануться до нас.

Або не до нас, що не надто легше, адже оборона спільна. Налагоджена торгівля та взаємодопомога — дві умови, внаслідок яких люди все ще примудрялися виживати. І напад на інший світ означав, що деякі некромаги вирушать у далеку подорож до чужих країв. Звідки вони можуть і не повернутися.

— Він розповів тобі про своє… батьківство? — зусиллям волі я змусила себе не думати про те, на що я не мала жодної можливості вплинути.

— Ага, — Лінс стиснула губи, марно намагаючись не усміхатися. — Кумедна ситуація, звісно, але… Це ж жарт, правда?

— Ні.

— Несподівано... І ти погодилася? — посмішка чарівниці згасла. — Навіщо?

— Окрім бажання вам допомогти?.. Можна сказати, що це мені вигідно.

— Захист роду і таке інше?

— І таке інше. Судячи з розповідей Меба, його родина — ще те збіговисько оригінальних особистостей. Але він сам же мені й сказав, що постійно спілкуватися з ними не обов'язково. До того ж, я – ліч. Тому фактично маю підкорятися лише вищим за рангом безсмертним. І двоє з них — за тими ж розповідями Меба — досить адекватні. Принаймні, я дуже на це сподіваюся.

— Так, мені він теж про це розповідав, — кивнувши, Лінс струснула копицею вогненно-рудого волосся. — А ти впевнена, що згодна до них приєднатися?

— Боюся, у мене й вибору немає... — я знизала плечима. — Захист мені справді не завадить, та і його дід є в Раді Давніх, яка так прагне мене побачити... Тому так, можна сказати, що впевнена.

— Гаразд.

Чарівниця зітхнула. Полегшено, як мені здалося. Невже моя добровільна згода стала останнім аргументом на користь згоди на шлюб? Мабуть, це добре.

— Так що ж ти хотіла?

— Не повіриш, — цього разу маг вогню не стримувала посмішки, — подивитися на тебе. Меб виглядав настільки ошелешеним, коли повернувся... Що я не могла дочекатися, коли ти повернешся, аби подивитися — що ж його так вразило... Ну і заразом перепитати, чи справді ти завтра вирушиш з нами.

— Схоже, і в цьому випадку я теж не маю вибору. Меб був надто переконливим у своїй розповіді про роботу порталів.

— Це так, — чарівниця зітхнула, — щоправда, я ніяк не зрозумію, чому до столиці не можна телепортуватися напряму, без арок. Володіння магією повітря або землі мало б дозволити це робити.