Глава 3. Аби в долонях вміщались

Відчуття чужої присутності висмикнуло мене з трансу. Швидко повернувши зір, я зрозуміла, що кімната порожня. Отже, повернувся підселенець.

— Розповідай, — голос Альда пролунав доволі похмуро.

— А ти не чув моїх думок?

— Я намагався їх не чути, і нарешті мені це вдалося.

— Невчасно, скажу я тобі...

— І що я пропустив?

— Меб хоче зробити мене своєю дочкою.

Якщо тиша в голові може відчуватись здивованою, то так це й було.

— Навіщо? — розгублено спитав підселенець.

— Він пояснив це взаємною вигодою.

— А конкретніше? Я можу уявити собі можливий зиск для його родини, хоча він досить… сумнівний. Але яка тобі користь з цього?

— Його дід — голова роду, і він у Раді.

— Он як… Хм. Це змінює ситуацію... — кілька секунд Альд помовчав, а потім вкрадливо поцікавився: — І що ти відповіла?

— Я погодилась.

Підселенець видав єхидний смішок. Пролунало зловісно.

— На яких умовах?

— А їх треба було висувати?

— Їх мали висунути для тебе.

— Меб нічого з цього приводу не говорив. Але повідомив дещо інше...

— І що ж?

— Дід розпитував його про мене.

— Так...

Я вловила емоції підселенця. Тривога та настороженість.

— Я запитала, чи описував Меб мою зовнішність. Відповів, що ні, бо діда цікавила моя особистість, а не зовнішній вигляд.

— Сподіваюся, це справді так.

— Вважаєш, він міг збрехати?

— Збрехати... То навряд. Принаймні — навмисно. Але його предок міг побачити твою зовнішність у його пам'яті. Деякі варіанти мислезв'язку цілком дозволяють таке зробити.

— Тобто я даремно погодилася на це… запрошення?

— Ні, не даремно. Якщо його рід має хоч якусь владу — такий захист тобі безперечно стане в пригоді. Погано, що не дізналася про умови приймів.... Але в тебе напевно ще буде можливість про них розпитати, якщо глава роду взагалі схвалить твою кандидатуру.

— Там така ситуація... Меб зі своєю родиною не в найкращих стосунках...

— Це я пам'ятаю, він колись говорив.

— Так от, я так зрозуміла, що його дід — один із небагатьох, з ким Меб доволі близький. Тому він постарався розповісти про мене... якомога краще.

— Це чудово, але було б непогано, щоб ця розповідь відповідала правді. Хоча б частково.

  Я видала шиплячий смішок. Все-таки, іноді ми з підселенцем мислимо доволі схоже.

— Ну, буде видно. Взагалі Меб говорив зі мною так, ніби від мене вимагалася лише згода, а решта якщо ще не узгоджена, то незабаром буде.

— Чесно кажучи, мене це дуже насторожує. Не те щоб за моїх часів нікого ось так не приймали, але... — Альд замовк на кілька секунд, ніби розмірковуючи. — Це вважалося ознакою слабкості роду. Звичайно, представники менш благородних сімей часто шукали можливість породичатись з кимось більш могутнім. І якщо таке відбувалося, то через шлюб з абиким із потрібної родини — і з багатьма умовами для менш шанованої сторони. Те ж і з одинаками, хоча й дуже рідко — лише у випадку виключної користі для сім'ї загалом. Але щоб сильний та авторитетний рід сам пропонував доєднатися якомусь безродьку…

Я виразно клацнула щелепою, й підселенець одразу додав:

— Це загальна характеристика, не конкретно про тебе. Я мав на увазі, що гонитву за потенційно корисними одинаками благородні роди за моїх часів вважали ганебною для себе справою. Або вдавали, що так вважали, бо іноді такими все ж поповнювалися. Та офіційно ті самі просилися, тож…

— Почнемо з того, що мені це запропонував Меб. А йому начхати на весь церемоніал разом із тими правилами та умовами. До того ж, може й тут буде офіційно заявлено, що я сама попросилася. Хоч і не через шлюб, — я пирхнула. — Але якоюсь мірою він тут все ж таки дотичний.

— Що ти маєш на увазі?

— Меб хоче одружитися з Лінс. Власне, моя поява в ролі його новоявленої дочки — це свого роду... відкуп, чи що. Перед його сімейкою. Мовляв, якщо рід поповниться ще й лічем, то це допоможе їм заплющити очі на походження нареченої.

Я мимоволі здригнулася від раптового сміху підселенця, що пролунав у моїй голові.

— Чого-чого, а посагу у вигляді ліча я ще не бачив, — пробурмотів Альд. — І я навіть не знаю, чого в Мебові більше — кмітливості, нахабства чи нерозсудливості.

— Я так підозрюю, що всього потроху.

— В будь-якому разі, якщо все пройде добре, це нам на користь. Тому що вирішиться питання з розміщенням у столиці, а ще набуде чинності хоч і досить умовна, але все-таки спорідненість з членом Ради. Як не крути, це зв'яже руки Ашианові.

Хоч я була мертвим і наскрізь продуваним будь-яким протягом скелетом, але неприємний холодок у грудній клітці все одно відчула. Альд так легко й невимушено вимовив ім'я ліча, який легким рухом руки міг перемолоти мене в кістяне борошно... І, що найгірше, він цілком мав на це моральне право після того, як ми вбили двох його родичів. Один із них, щоправда, сам винен, але навряд чи поважний член Ради Давніх визнає цю обставину гідним виправданням.

— Якщо відкриється правда про те, що сталося в маєтку Кіліра... Я добряче так підставлю рід Меба.

— Тож, треба зробити так, аби правди ніхто не дізнався, — спокійно відповів підселенець. — Тоді всім буде краще.

Легко сказати. Мене знову накрило хвилею поганого передчуття і нудотного відчуття невідворотного лиха. Втім, нічого нового.

— Так... Вже вечоріє, — зауважив Альд. — Саме час заглянути до коменданта. Ти визначилась із тілом?

— Так, авжеж.