Глава 2. ...а другий — взагалі верх геніальності

Притулившись спиною до стіни, складеної з нерівного сірого каміння, переді мною стояв Меб. Високий і широкоплечий, бойовий некромаг дивився на мене зверху вниз настільки похмуро, що мені навіть якось стало ніяково. Втім, у таких випадках бути скелетом справді дуже зручно — жодної міміки та іншого, що могло б видати мої почуття.

— Щось трапилося? — рівно і беземоційно поцікавилася я. Втім, мій голос звучав так само, як і завжди.

Меб зітхнув і відвів погляд. А коли знову глянув на мене, то в темно-сірих очах некромага я побачила щось середнє між втомою, приреченістю та похмурою рішучістю. Хоча, мені могло й здатися.

— Є хвилинка поговорити? — відповів він питанням на запитання.

— Так.

Схоже, пояснення того, що відбувається між Мебом і Лінс, зараз звалиться на мою голову абсолютно самостійно.

— Сідай, — я зсунулась вбік, звільняючи для некромага місце на краю вузької лежанки.

Меб мовчки кивнув. Рипнув дерев'яний настил, і приблизно на хвилину в кімнаті запанувала тиша, під час якої некромаг, спершись на коліна ліктями, просто дивився на свої зчеплені в замок пальці. Збирався з думками, чи що.

— Ну не тягни, га? Що у вас там трапилося?

Все-таки, мій терпець урвався раніше, ніж Меб почав говорити. Провівши п'ятірнею від чола по лисій маківці та до покритої шрамами від опіків потилиці, він важко зітхнув. А мене раптово охопило похмуре передчуття. Схоже, щось справді сталося.

— Я збираюся одружитися, — не дивлячись на мене, буркнув некромаг.

— І?..

Я судомно намагалася зрозуміти, чому це — загалом радісна — звістка могла стати причиною сварки. А потім до мене нарешті дійшло.

— На кому?

— Дивне питання. На Лінс, на кому ж ще? — Меб посміхнувся і зиркнув на мене.

Можливе розуміння причини сварки виявилося хибним. Гаразд. Якщо вже почали говорити на цю тему, можна й запитати докладніше.

— Тоді що не так?

— Ну як тобі сказати... Років так з чотирнадцяти, моя родина щосили намагалася отримати від мене хоч якусь користь, якщо вже в магічному плані я не виправдав їхніх очікувань, — усмішка некромага тепер виглядала змученою. — Мене намагалися одружити то з однією, то з іншою дівчиною. Звісно, з благородних некромантських родів.

— Я пам'ятаю, ти колись згадував, що в тебе з рідними... доволі специфічні стосунки, — обережно промовила я. — Але поки що зрозуміліше не стало. В чому суть проблеми?

— А суть у тому, — Меб хмикнув. — Що можна спробувати уявити, наскільки вони будуть в захваті від мого одруження з магом вогню. Навіть таким сильним, як Лінс.

— І ти з нею через це посварився?

— Ми не сварилися, — тихо промовив некромаг. — Вона... просто не хоче погіршувати ситуацію. Її рідня теж буде не в захваті від такої витівки. Але думка моєї родини турбує Лінс набагато сильніше, бо для своїх вона й так уже… Пусте місце з того моменту, як пішла проти традицій і втекла зі свого світу, зв'язавшись зі мною. А от із моїми родичами їй ще доведеться якось шукати спільну мову, — помовчавши кілька секунд, Меб додав: — Або не доведеться.

Остання фраза пролунала двозначно. Але, наскільки можна було зрозуміти по похмурому настрою некромага, при виборі між Лінс і своєю родиною Меб віддасть перевагу першому. Якщо чарівниця взагалі на це погодиться, звісно.

— Вона відмовилася? — продовжувала допитуватись я.

— Ні, — зітхнув парубок, — сказала, що їй треба подумати.

Здається, я нарешті здогадалася.

— Ти хочеш, щоб я поговорила з нею?

— Ні, — Меб хитнув головою. Знову не здогадалася. — Переконувати не треба, загалом вона якраз згодна... А от у спілкуванні з моїми родичами ти можеш допомогти.

— І як саме? — десь глибоко всередині моєї скелетованої грудної клітки зашарудів черв'ячок цікавості.

— Чесно? — піднявши на мене очі, некромаг зненацька посміхнувся. — Я гадки не маю, як тобі сказати про це м'якше, тому скажу, як є. Моя родина значно охочіше заплющить очі на походження Лінс, якщо разом з нею до роду Суар приєднаєшся ще й ти.

— Що?

Хоч я і розгубилася, на мій голос це не вплинуло — він пролунав так само холодно і беземоційно. Тому навряд чи некромаг запідозрив, наскільки бентежними для мене були його слова. Це що, виходить, Меб і на мені одружитися зібрався? Таке взагалі можливо? На мить я навіть пожалкувала, що Альд не чує всього цього. Ситуація, напевно, його б розвеселила.

— Найпростіше це зробити через приймання, прийняття за дочку, — додав некромаг. — Принаймні у твоєму випадку.

Дуже своєчасне уточнення. Щоправда, менш дивною у моєму розумінні ситуація від цього не стала.

— Це... несподівано, — я клацнула щелепою. — М'яко кажучи.

— Я знаю, — мені чомусь здалося, що за цих слів Меб зніяковів. — Тому до останнього сумнівався, чи варто тобі це пропонувати. І як ти взагалі таке сприймеш. Вся ця міжродова боротьба за владу та престиж мені зовсім не цікавить, але тут такий нюанс... — некромаг потер лоба і загадково посміхнувся, — це може бути вигідно не тільки для моєї родини, а й для тебе.

— Чому?

— Насправді все дуже просто...

Від нещодавнього збентеження Меба не залишилося сліду. Мабуть, моя стримана реакція переконала некромага, що він йде вірним шляхом. А от я в цьому якось поки що не була впевнена.

— Чим більше в роду лічей — тим могутнішим він вважається, — пояснив парубок. — Ти — ліч. І прийнявши родове ім'я, ти офіційно станеш частиною роду, навіть за відсутності кровного зв'язку зі мною чи кимось із моєї родини.

— Це я вже зрозуміла, — я забарабанила кістяними пальцями по дерев'яному настилу лежанки. Схаменувшись, стиснула руку в кулак. Яка заразна звичка. — В чому користь цього для мене? Загалом я не проти допомогти тобі та Лінс, але ти говорив про якусь вигоду.

— А тут уже ситуація тонша, — некромаг змовницьки посміхнувся. — До мене дійшли чутки, що приблизно за тиждень на тебе чекають у столиці. І навіть здогадуюсь, навіщо.