Розділ 11.3

Ми говоримо про книги, які любили в дитинстві, про улюблені запахи моря, про моменти, коли відчували себе справжніми. Його рука все ще на моїй, тепла, м’яка, і я ловлю себе на тому, що хочу залишитися в цьому моменті назавжди.

— Я завжди мріяла жити біля моря, — прошепотіла я, трохи нахиляючись на його плече. — Де можна прокидатися і бачити хвилі, не думаючи ні про що інше.

— А я мрію про будинок, — каже він, усміхаючись, — де можна було б не турбуватися про завтра, де ми могли б просто бути.

Ці слова створюють у кімнаті особливу атмосферу, м’яку і спокійну. Я відчуваю тепло його плеча, його запах, змішаний із запахом вечері і старого фільму. Кожна дрібниця — ковток повітря, легкий рух руки, погляд — створює відчуття домашнього затишку.

Ми мовчимо, спостерігаючи за фільмом, але цей мовчазний контакт говорить більше за будь-які слова. Його рука ковзає по моїй спині, обережно, і я відчуваю, як тіло розслабляється. Відчуття безпеки, якого я майже забула, повертається до мене разом із теплом його присутності.

Ми закінчуємо вечерю, і я обережно кладу голову на його плече, відчуваючи тепло його тіла. Він обережно обіймає мене, і я засинаю в його обіймах, відчуваючи, що нарешті можу відпочити.

Я прокидаюся від легкого руху Даміано, який обережно поправляє ковдру, щоб я не змерзла. Він сидить на краю ліжка, спостерігаючи за мною, і я відчуваю тепло його погляду, навіть коли ще напівсонна. М’яке світло нічника відкидає тіні на стіни, які здаються мені знайомими й водночас чужими. Тут, у його квартирі, я відчуваю себе в безпеці, хоча в світі за дверима нас обидвоє оточують небезпеки.

— Ти прокинулася? — його голос тихий, але в ньому чути турботу.

Я киваю, але не рухаюся, бо не хочу порушувати цей момент. Його рука ковзає по моїй спині, легкий дотик, який розбуджує шкіру. Я відчуваю тепло його тіла, запах шкіри змішується з запахом ліжка, ковдри та старого фільму, який ще мерехтить на екрані.

— Хочеш, щоб я залишився поруч? — запитує він, і його рука стикається з моєю, ніби ненароком.

Я відчуваю, як серце б’ється швидше, і тихо відповідаю: — Так.

Він акуратно підтягує мене ближче, і я відчуваю, як його грудна клітка торкається моєї спини. Його дотики обережні, уважні, кожен рух зважений, якби він боявся пошкодити щось крихке всередині мене. Мені хочеться запам’ятати кожен момент — тепло його плеча, ритм дихання, легкий запах його шампуню.

— Ти знаєш, я завжди мріяв про таку ніч, — каже він, і його голос трохи зривається. — Без шуму, без небезпеки, просто ми.

Я повертаюся до нього обличчям, ловлю його погляд і усміхаюся: — Це рідкість для нас, правда?

— Дуже рідко, — відповідає він, і його рука ковзає по моєму волоссю. Я закриваю очі, відчуваючи, як напруга з дня розчиняється, залишаючи тільки його присутність.