Глава 13

Марк

Я дивився на монітори в кабінеті, і відчував, як усередині мене закипає щось чорне й густе, подібне до нафти. Екрани показували порожню спальню Єви та оксамитовий канат, що гойдався на вітрі. Забиті двері, на які я витратив стільки зусиль, тепер виглядали як глузування.

— Ти обіцяв мені ідеальну безпеку, — мій голос був тихим, але охоронець, що стояв переді мною, зблід так, ніби побачив власну смерть.

— Босе, Віктор приїхав поранений... ми всі кинулися до нього... ніхто не очікував, що дівчисько...

Я не дав йому договорити. Удар важкою попільницею прийшовся йому в скроню, і він осів на підлогу, навіть не встигнувши вигукнути. Мені було байдуже. Мені було потрібно, щоб хтось заплатив за цей хаос.

Віктор увійшов у кабінет через хвилину. Він ледь тримався на ногах, ліва рука була притиснута до закривавленого боку, але в іншій він стискав свій «Глок».

— Вона втекла, — хрипко сказав він, дивлячись мені прямо в очі. У його погляді не було каяття. Тільки виклик.

— Я бачу, Вікторе. Я бачу, що ти провалив усе. Адріана десь у місті, Єва в лісі. Ти привів ворогів до моїх воріт, — я підійшов до нього, ігноруючи кров, що капала з його рани на мій дорогий килим.

— Хто злив маршрут?

— Я не знаю, — він похитнувся, але встояв. — Але якщо ти зараз не піднімеш людей, щоб знайти Єву, її знайдуть ті, хто намагався вбити Адріану. Ти розумієш, що це означає?

— Це означає, що моя розмінна монета тепер гуляє лісом! — я зірвався на крик, перекидаючи стіл. — Мені плювати на її безпеку! Мені потрібен контроль!

Я схопив Віктора за комір, відчуваючи запах заліза та пороху.

— Ти знайдеш її. Ти вивернеш цей ліс навиворіт, але приведеш її назад. А якщо ні — я особисто простежу, щоб Адріана дізналася, як ти «захищав» її сестру, поки сам стікав кров’ю.

Віктор раптом перехопив мою руку. Його хватка була слабкою, але пальці здригнулися від напруги.

— Вона не повернеться, Марку. Жодна з них. Ти перейшов межу. Ти думав, що це гра в цифри, але це гра в життя. І ти її програв тієї миті, коли забив ці кляті двері.

Він відштовхнув мене й вийшов з кабінету, залишаючи за собою криваві сліди. Я залишився один серед руїн свого плану. На телефоні висвітилося сповіщення: «Особистий кабінет банку: спроба входу з невідомого пристрою».

Адріана. Вона використовувала мої ключі. Вона не тікала. Вона йшла за моїми гріхами.

Я витягнув з сейфа свій пістолет. Час переговорів закінчився. Якщо вони хочуть війни — вони її отримають. Але в цій війні переможців не буде. Тільки ті, хто вижив серед попелу.