Глава 14: Попіл над Старим морем

Дирижабль «Вероніка» увійшов у зону узбережжя Старого моря на світанку. Повітря тут було зовсім іншим — просякнутим сіллю, гниллю викинутих на берег водоростей і стійким, металевим присмаком іржі. Старі портові міста, колись гордість індустріального Елліріума, тепер нагадували скелети гігантських доісторичних риб, викинутих штормом на піщану мілину. 

Лів стояла біля відкритого аварійного люка, вдихаючи цей важкий, вологий повітря. Внутрішній компас під лопаткою перетворився на тупий, але постійний гул, вказуючи напрямок на схід, у бік похилених веж комплексу «Омега». 

— Бачиш он ті силуети на горизонті? — Кас підійшов ззаду, вдивляючись у туман через бінокль. Його голос звучав хрипло після безсонної ночі. — Це не просто портові крани. Це охоронні периметри. Рада тримала там одну з головних підстанцій розподілу енергії. Якщо вони досі функціонують, значить, ми летимо прямо в пащу до хижака. 

Лів узяла бінокль з його рук, поправила фокус. Сталеві голки антен пронизували низькі хмари, і навколо них, попри ранню годину, плясали іскри активних силових бар'єрів. 

— Вони не просто функціонують, Касе. Вони викачують усе, що залишилося в цьому регіоні, — Лів відчула, як від цього видовища всередині неї закипає лють, чиста і холодна. — Подивись на поселення навколо. Там немає вогнів. Там немає життя. Вони випалили все в радіусі п'ятдесяти миль, щоб підключити свої чортові бар'єри. 

Тес, яка возилася в кабіні управління, озвалася через відчинені двері: — Хлопці, якщо ви плануєте висаджуватися, робіть це зараз. У мене паливні фільтри забилися остаточно. Якщо я не посаджу цю колимагу в найближчому розпадку, за десять хвилин ми впадемо як цегла прямо на їхнє антенне поле. 

— Сажай у «мертвій зоні», біля кромки дюн, — скомандував Кас, не відриваючись від огляду місцевості. — Ми дістанемося до комплексу пішки. У тумані нас не засічуть радари, якщо ми триматимемося низько. 

Посадка була жорсткою. Дирижабль продрав днищем по піщаному гребеню, заскреготів металом об каміння і завмер, нахилившись на лівий борт. Лів першою вистрибнула з люка, вдрукувавшись чоботами у вологий, холодний пісок. 

Вони були самі у цьому безжиттєвому світі. Вітер з моря збивав з ніг, приносячи із собою запах гниючої тини. Тес залишилася на борту, пообіцявши запустити аварійні двигуни, щойно вони подадуть сигнал. 

— Пам'ятай, — Лів повернулася до Каса, коли вони сховалися в тіні перших напівруйнованих портових складів. — Нам не потрібно руйнувати весь комплекс. Нам потрібно дістатися до центрального накопичувача. Якщо я зможу з'єднати свій резонанс з їхньою мережею, я змушу систему вивернутися навиворіт. Весь накопичений заряд піде в землю. 

— А я прикрию тебе від «Тіні-2», — Кас перевірив запас своїх метальних клинків, які він змайстрував з обломків обшивки дирижабля. Його магія тіні була нестабільною, але поблизу джерел енергії вона оживала, перетворюючи його рухи на розмиті плями в повітря. — Тільки не надумай робити це одна. Якщо тебе потягне в резонанс занадто глибоко, я витягну тебе, навіть якщо доведеться спалити весь цей комплекс дотла. 

Вони рухалися короткими перебіжками, використовуючи руїни як укриття. Комплекс «Омега» являв собою справжній лабіринт з бетону, арматури і гудячих трансформаторних буд. Тут не було патрулів у звичному розумінні — Рада покладалася на автономні системи захисту: лазерні розтяжки, датчики руху та автоматичні турелі, які безшумно стежили за простором. 

Але для Лів ці системи були прозорими. Вона бачила їх як світяться нитки в тканині реальності, які можна було обійти, просто ступити «між» ними. 

— Зліва, — прошепотіла вона, притуляючись до холодної стіни складу. 

Кас одразу зреагував: з-за кута з'явилися дві фігури в матових сірих плащах. Це були не прості солдати. Бійці «Тіні-2» рухалися безшумно, їхні обличчя приховували дзеркальні візори, а в руках вони стискали гвинтівки, здатні пробити будь-яку броню. 

Касіан рвонув уперед. Його тіло вигнулося в неприродному стрибку, і в повітря блиснули тіні. Він не просто атакував — він став частиною навколишнього мороку. Один із бійців навіть не встиг підняти зброю, як його візор розлетівся на друзки від точного удару клинка. Другий спробував активувати подавлювач, але Лів виявилася швидшою: вона підняла руку, і потужний спрямований потік енергії вибив зброю з його рук, вдрукувавши солдата в бетонну опору. 

Вони не вбили їх — просто вивели з ладу, залишаючи лежати в пилу. Часу на сентименти не було. 

Попереду показалася будівля центрального вузла — монолітний куб із чорного каменю, оточений кільцями прискорювачів, що оберталися. Повітря тут вібрувало з такою частотою, що у Лів заклало вуха. 

— Це тут, — прошепотіла вона. 

Вони підійшли до масивного входу. Кас приклав руку до замкової панелі, і та піддалася, хоча мала бути заблокована кодом вищого доступу. Очевидно, руйнування столичного Кронштадта викликало каскадний збій у системі безпеки по всій імперії. 

Усередині панувала стерильна порожнеча. Головний зал був заповнений мерехтливими колонами накопичувачів. У центрі, над вівтарем із чистої сталі, пульсувало ядро — згусток енергії, що нагадував за формою і кольором те, що вони бачили під університетом. 

— Касе, — Лів ступила до центру залу, відчуваючи, як резонанс захльостує її з головою. Вона підняла руки, і простір навколо неї почав спотворюватися. — Мені потрібен час. Якщо вони увійдуть, тримай їх будь-яким способом. 

— Я буду тут, — твердо відповів Кас, стаючи біля входу в зал спиною до неї. 

Лів заплющила очі. Вона не просто бачила це ядро — вона відчувала кожний зв'язок, що йшов від нього до інших вузлів імперії. Це була величезна павутина, що висмоктувала життя з континенту. Вона почала «вплітати» своє свідомість у цю мережу. Спочатку це було боляче: холодні потоки чужої енергії намагалися розірвати її зсередини, але потім вона згадала тепло Каса, його руку у своїй руці, їхній спільний шлях.