Глава 13: Заноза під шкірою горизонту

Вантажний дирижабль «Вероніка» тхнув перепаленим машинним мастилом, кислим потом і озоном, який досі сочивсь із порваних захисних фільтрів вентиляції. Судно йшло на межі можливостей, важко змахуючи лопатями носових гвинтів і пробиваючи щільні шари свинцевих хмар, що йшли далеко на схід від падаючих руїн Кронштадта. 

Лів сиділа на залізному ящику біля самого борта, сперевшись ліктями об коліна. В ілюмінаторі завтовшки в три пальці не було нічого, крім сірої, безокої пелени. Університет залишився десь позаду і внизу — похований під власною пихатістю, потонулий у розколотій пащі Бездни. 

Але внутрішній компас під лівою лопаткою не мовчав. Він більше не калив шкіру до опіків і не кричав сиреної тривоги; він висів рівним, глухим басом — як натягнута струна, яка знає, що десь попереду її обов'язково смикнуть. 

— Якщо це корито не скине оберти, у нас за пів години виженуть нахрін обидва головні компресори, — лунав за спиною голос Тес. 

Інженер сиділа на підлозі, схрестивши ноги, і методично розбирала по гвинтику оплавлений корпус рації, яку вона встигла здерти зі стіни чергового поста перед самим відбуттям. Її обличчя було густо змащене машинною сажею, а на щоці красувався свіжий багровий синяк від недавнього падіння на палубу. 

— Пілот стверджує, що паливні баки забиті шлаком з аварійних накопичувачів цитаделі, — кинув Кас, з'являючись із тіні носового відсіку. 

Він скинув важку шкіряну куртку, залишившись у чорній сорочці з закатанними до ліктів рукавами. Права рука, ще вчора забинтована в кілька шарів після опіків від тіньових клинків, тепер виглядала чистою: шкіра під променями тьмяного аварійного світла здавалася гладкою, без єдиного шраму. Магія Бездни, що вирвалася назовні під час руйнування розподільника, випалила старі травми, замінивши їх новою, холодною силою, яка тепер дрімала в кожному його русі. 

Кас підійшов до Лів і мовчки опустився поруч на холодний метал підлоги. Між ними майже не залишилося дистанції — їхні плечі зіткалися, передаючи одне одному сухий, гарячковий жар тіл. 

— Що далі, Рівердан? — тихо спитав він, дивлячись на те, як пальці Лів розсіяно крутять на колені застібку ременя. — Рада впала, Кронштадт стертий з лиця землі, а ми висимо в ста метрах від землі на шматку іржавого заліза, за яким напевно вже вислали перехоплювачі зі столиці. 

Лів підняла голову. У її сірих очах відбивався тьмяний миготливий світло стельової лампи. 

— А ти сумніваєшся, Касе? — у її голосі пролунала легка, колюча усмішка. — Ми не можемо просто розчинитися в селах Нижнього кільця. Нас шукатимуть. І не тому, що ми викрали вантажний борт, а тому, що в мені досі гуде цей проклятий резонанс. Кронштадт був лише лабораторією. А справжній світ... він влаштований точно так само. На ланцюгах і брехні. 

Тес підняла голову від розібраної рації, хмикнула і голосно сплюнула на підлогу: — Вона має рацію, синку міністра. Твій татусь і його колеги по Раді — це верхівка айсберга. По всій території Елліріума розкидані такі самі закриті вузли. Раніше вони качали енергію з нашої землі тихо, прикриваючись законами про «стабільність кордонів». Тепер, коли центральний клапан зірвало, ці генератори почнуть вибухати один за одним, розносячи міста на друзки. 

Касіан нахмурився, зтиснувши пальці в кулак. На його щелепах заходили жвалки. 

— Батько згадував у звітах проєкт «Омега», — процедив він крізь зуби, згадуючи нескінченні ночі в кабінетах верхнього рівня, де папки з грифом секретності валялися на кожному кроці. — Мережа резервних станцій на узбережжі Старого моря. Якщо Рада рухнула в столиці, це не означає, що їхні маріонетки на місцях складуть руки. Вони спробують перехопити контроль над іншими джерелами. 

— От і відповідь, — Лів різко встала, обтрушуючи коліна від пилу. У її поставі з'явилася та непохитна жорсткість, яка першого дня змусила старшекурсників здригнутися на посадочній платформі. — Ми не ховатимемося. Ми підемо їхнім слідом. Знищимо кожен вузол до того, як вони встигнуть перегрупуватися. 

Тес радісно оскалилася, шпурнув викрутку в куток відсіку: — Обожнюю цей план! Жодної бюрократії, тільки чистий саботаж і вибухотехніка! 

Тим часом за сотні ліг від них, у глибоких бункерах урядового комплексу Нового Кронштадта, обстановка розжарилася до межі. 

Величезний арочний зал нарадувань освітлювався холодними синюватими екранами оперативного зв'язку. На центральній голографічній карті Елліріума червоний маркер зруйнованого столичного бастиону мигав тривожним, згасаючим пульсом. 

Чоловік у парадному мундирі генерала внутрішньої безпеки стояв біля столу, схрестивши руки за спиною. Його обличчя приховувала тінь козирка кашкета, але по тому, як похитувалися кінчики його пальців, було зрозуміло: ситуація вийшла з-під будь-якого контролю. 

— Лінія зв'язку з центральним ядром Кронштадта повністю лежить у руїнах, — доповів оператор зв'язку, не піднімаючи голови від панелі. — За даними попередньої розвідки з повітря, платформа обрушилася в ущелину. Виживших серед вищого складу Ради немає. Об'єкти «Альфа» і «Бета» підтверджують втрату сигналу. 

З темного кута залу, відокремившись від колони, ступив силует у суворому чорному плащі. Світло екранів вихопило з напівмороку різкі риси обличчя і холодні, байдужі очі. Це був один із небагатьох міністрів Ради, що вціліли в столичній чистці — чоловік, який курирував тіньовий відділ утилізації та біологічних досліджень. 

— Кронштадт був лише чорновою моделлю, — його голос звучав рівно, майже неживо, але в ньому чулася сталь. — Головне — не допустити витоку зразка. Дівчинка з Рівердана і відступник Кассіан не повинні дійти до узбережжя. 

Генерал випрямився, відчеканивши крок: — Загін «Тінь-2» уже піднятий за тривогою. У них наказ: взяти ціль живою за будь-яку ціну. А якщо опір триватиме... 

— Живою бажано, але не обов'язково, — перебив міністр, дивлячись на мигаючу червону точку на карті, яка невпинно рухалася на захід, у бік старих портів. — Головне — повернути ключ. Без нього вся наша імперія розсиплеться попелом за одну луну. Виконуйте.