Глава 6: Ціна тіні

Повітря в Обсидіановій вежі завжди здавалося більш щільним, майже відчутним , але в особистих покоях старшекурсників факультету Крові та Тіней воно й зовсім нагадувало застиглу смолу.

Кассіан сидів на краю вузької залізної койки, ссутулившись і втупившись у підлогу. На кістячках лівої руки кіркою запеклася темна, майже чорна кров. Остання тренування з тіньовими клинками далася важко: бар'єри Безодні сьогодні лихоманило, і магія, слухняна його волі лише наполовину, з моторошною силою випалила шкіру навідмаш. Але фізичний біль зараз хвилював його менше за все.

У голові знову і знову спливав цей погляд. Сірі, колючі очі Олівії. Її холодна, нічим не прикрита зухвалість у тому темному технічному коридорі.

Кас шумно видихнув, зарившись пальцями в темне волосся, і різко піднявся на ноги. Він ненавидів себе за те, що втрутився. За те, що дозволив собі прилюдно поставити під сумнів авторитет Нелл. Його батько і Рада тільки й чекали приводу, щоб оголосити його вразливим, знайти його слабку сторону і натиснути на неї так, щоб він задихнувся в лещатах сімейного контролю. І тепер цією слабкістю стала вона — дівчина з нижніх кварталів, уперта бібліотекарка, яка навіть не підозрювала, який сили руйнівний потенціал дрімав під її шкірою.

У двері тихо, але наполегливо постукали.

Не чекаючи відповіді, замок клацнув, і в кімнату ковзнув Нік. Його обличчя було незвично блідим, а в очах плескалася ледь прихована тривога. Закривши за собою важку стулку, він притулився до неї спиною і схрестив руки на грудях.

— Тобі потрібно охолонути, Кас, — без звичного цинізму в голосі вимовив Нік. — Те, що ти влаштував у коридорі з Нелл... це було занадто обачливо. Вона вже доповідала батькові.

Кассіан навіть не обернувся. Він підійшов до вузького вікна, за яким у безпросвітній пітьмі висіли масивні ланцюги цитаделі, і холодно кинув: — Мені плювати, кому і що доповідає Корнелія. Якщо вона ще раз спробує організувати для цієї дівчини нещасний випадок із будівельною балкою, я особисто подбаю про те, щоб її прізвище зникло зі списків Ради.

— Причому тут ця бібліотекарка? — Нік ступив вперед, у його голосі прорізалося щире здивування. — Ти ризикуєш усім заради сміття з нижнього ярусу! Рада тільки й чекає, щоб прибрати тебе з дороги і поставити на твоє місце Родерика або когось покірливішого. Ця дівчина — не твій бій. Вона просто іскра, яка спалить усе навколо, включаючи нас.

— Можливо, саме це нам усім і потрібно, — тихо відповів Кас, повертаючись до друга. У його сірих очах відбивався багряний світ факелів із коридору. — Ти бачив її обличчя, Нік? Вона не боїться ні Ради, ні Безодні. На відміну від нас, її не дресирували з пелюшок лизати чоботи міністрам. І якщо система рухне, я хочу опинитися на тій стороні, яка тримає сокиру, а не під плахою.

Нік важко зітхнув, похитав головою і, махнувши рукою, вийшов, залишивши Кассіана наодинці з важкими думками.

А в цей же час внизу, у гудячому від пару та металевих ударів інженерному крилі, Олівія сиділа за своїм столом при світлі тьмяної гасової лампи.

Перед нею лежали виписані чорнилом листи і та сама сіра бумага з печаткою Ради, яку вона привезла з собою з Кронштадта. Всередині неї все бурлило.

Зустріч із Касом у коридорі залишила дивний, обпалюючий післясмак. Вона злилася на нього за його зарозумілість, злилася на себе за те, що його слова про неї зачепили якісь глибокі струни душі, але найбільше — вона злилася на всю цю прокляту систему, яка перетворила життя людей на розмінну монету.

— Не спиш, книжковий черв'як? — роздався за дверима знайомий бадьорий голос, і в кімнату без стуку протиснулася Тес. Інженер була озброєна великою кружкою гарячого гіркого чаю та пачкою сухарів. — Я так і знала, що ти сидиш тут і намагаєшся розшифрувати креслення бар'єрів.

Тес плеснула кружку на стіл, відсунувши в бік папери, і всівся на край койки, бовтаючи ногами у важких черевиках.

— Не креслення, — втомлено зітхнула Лів, потираючи скроні. — Намагаюся зрозуміти, яким чином Рада розраховує показники нашого так званого «резонансу». Ти ж сама казала, датчики тричі зійшли з розуму, коли наш дирижабль сідав на платформу.

Тес посерйознішала, відпила з кружки і знизила голос до шепоту: — Чутки повзуть різні, Лів. Старики з нижніх цехів погойдують, що Безодню не просто так утримують ланцюгами. Це живий організм, давній шрам на тілі Елліриума. І кожного разу, коли Раді не вистачає власної магії для підживлення генераторів, вони використовують людей. Обирають тих, у кого в роду були провідники. Тільки тих, хто здатний пропустити цю енергію через себе і не згоріти в першу ж секунду.

Лів завмерла. Під лівою лопаткою знову неприємно кольнуло — коротко, але різко, немов хтось тонкою голкою ткнув прямо в нерв.

— Значить, я для них не студент і не кандидат у дипломати, — гірко усміхнулася вона, дивлячись на свої долоні. — Я просто запасна батарейка. Розхідний матеріал, який повинен згоріти тоді, коли основні генератори остаточно відмовлять.

— Саме тому тобі потрібно бути в тисячу разів обережнішою, — Тес протягнула руку і міцно стиснула пальто Лів. — Нелл і її свита — це тільки пішки. Справжня гра ведеться на самому верху, де засідають міністри. І Кассіан... як би він не намагався здаватися бунтарем, він син одного з головних архітекторів цієї системи. Не забувай про це, коли знову вирішиш дивитися йому в очі з таким викликом.

— Я пам'ятаю, Тес, — тихо відповіла Олівія, але всередині неї міцніла зовсім інша впевненість.

Вона не збиралася бути жертвою. Якщо цей замок побудований на брехні та крові, значить, прийшов час розібрати його по гвинтику, починаючи з найміцніших несучих ланцюгів.

Наступного дня навчальний процес в університеті перейшов на новий, більш жорстокий рівень. У розкладі значилася загальна практична підготовка на відкритих полігонах нижнього ярусу — місці, де студенти всіх трьох факультетів вперше повинні були зіткнутися обличчя до обличчя в умовах, що імітують аварійний скид тиску Безодні.