Глава 4: Паперовий пил та перша кров 

Ранковий підйом у цитаделі не починався з світанку — сонця тут просто не існувало. Його заміняв різкий, що б'є по очах світло багрових люмінесцентних ламп на стелі та безперервний, утробний гул бар'єрів, що стримують тиск Безодні. 

Олівія прокинулася від того, що зачесалося ліве плече — рівно в тому місці, де під шкірою після вчорашнього прибуття пульсував невидимий компас. Сон у неї був коротким і рваним: усю ніч за важкими металевими дверима хтось стукав, у трубах із шипінням перекачувався окроп, а в щілини задував крижаний вітер, що приносив запах паленої шерсті та озону. 

Вона встала з вузького ліжка, холодною водою з умивальника змив нічну втому і натягнула формену куртку нижнього ярусу. Ніяких дзеркальних відбитків — у цій цитаделі ніхто не витрачав час на марнославство. 

Першим випробуванням сьогоднішнього дня значилося розподілення по робочих та навчальних секторах. Для студентів непрофільних та «аномальних» списків на зразок Лів це означало одне: відправку на найбрудніші ділянки обслуговування цитаделі, поки Рада вирішить, як саме використати їх прихований потенціал. 

Коли Олівія увійшла в розподільчий сектор, пропахлий сирою побілкою та гарячим мазутом, там уже товпилися десятки новачків. Атмосфера була наелектризованою. Усі косилися один на одного, намагаючись зрозуміти, хто затримається тут довше тижня, а кого вперед ногами зчеплять ланцюгами до підйомника Безодні. 

— Оживала, Лів? — роздався за спиною бадьорий голос Тес. Інженер з'явилася безшумно, крутячи в пальцях розвідний ключ і забруднивши ніс свіжою машинною сажею. — Виглядаєш так, ніби за ніч перечитала весь Кримінальний кодекс Ради. 

— Майже, — хмикнула Лів, затягуючи тугіше ремінь на поясі. — Що нам сьогодні готують? Чергову чистку парових котлів над прірвою чи одразу здачу в розхід? 

— Майже вгадала, — підморгнула Тес, махнувши рукою в бік масивних інфо-дошок на стіні. — Сьогодні у нас ознайомчий інструктаж з техніки безпеки на зовнішніх галереях та розподіл по наставниках. Тобі, як «помилці алгоритму», напевно дістанеться хто-небудь із місцевих садистів із факультету Крові. Тримайся ближче до нашого крила, якщо що — ми з Алом влаштуємо невелику диверсію у вентиляції. 

До речі про Ала. З натовпу визирнув високий хлопець у злегка пом'ятому, але елегантному мундирі дипломата. З незмінною їдкою усмішкою на губах він поправив манжети і окинув Лів критичним поглядом. 

— Олівія, дорога, у тебе на комірці пил віків, — протягнув Алістер, театрально зітхнувши. — Якщо ти хочеш вижити в цьому зміїнці, потрібно одразу показати зуби. Дипломатичне крило вже робить ставки, чи дотягнеш ти до п'ятниці. Корнелія особисто пообіцяла вибити для тебе місце на продуваному мосту. 

— Передай Корнелії, що її прогнози мені не цікаві, — холодно відповіла Лів, хоча всередині її знову кольнуло передчуття небезпеки. 

У цей момент гул у залі різко стих. Важкі стулки головних дверей розчинилися, і в проході з'явилася процесія викладачів та старшекурсників факультету Крові та Тіней. Попереду йшов Кассіан. 

Він був без парадної мантії — у темній сорочці з закатаними до ліктів рукавами, що оголюють сильні передпліччя, на яких подекуди темніли шрами від невдалих заклинань. Його сірі очі ковзнули по натовпу новачків з абсолютним байдужістю, але коли погляд на секунду зачепився за Лів, у глибині зіниць промайнула знайома іскра роздратованого інтересу. Поруч із ним йшла Нелл, чіпко тримаючи Каса за лікоть, немов демонструючи всім оточуючим права власності. 

— Новобранці розподілені по блоках, — роздався жорсткий голос куратора потоку, що змусив усіх витягнутися в струнку. — З цього моменту ви не належите собі. Ви — частина механізму Університету. Хто саботує роботу або порушить регламент використання магії, відправляється на нижній рівень утилізації. 

Інструктаж тривав нескінченно довго. Нам зачитували правила безпеки, які виглядали як перелік способів гарантованої смерті: не торкатися оголених ланцюгів під час грози, не заходити в сектор обсидіанових веж без супроводу куратора, а головне — не намагатися черпати силу Безодні без захисних рун, інакше розплата настигне миттєво. 

Після теоретичної частини нас розбили на дрібні групи для практичного знайомства з інфраструктурою. Лів дістався технічний сектор розподілу архівів — старе сховище документів, що висить на самому краю внутрішнього ущелини, куди роками ніхто не заглядав через прогнилі перекриття. 

— Твоя задача — розібрати завали старих звітів за останні десять років, — кинув їй літній наглядач з тьмяним магічним клеймом на щоці, видаючи важку в'язку ключів. — І дивись не суй ніс куди не просять. У цих папках зберігаються імена тих, хто до тебе думав, ніби він розумніший за Раду. 

Лів залишилася одна в напівтемряві закинутого сховища. Пахло сирістю, сухим пергаментом та старими чорнилами. Ряди металевих стелажів йшли в темряву, освітлювані лише тьмяною лампою на стелі. 

Вона прийнялася за роботу, методично перебираючи папки. Інтуїція мовчала, убаюкана монотонним шерехом паперу. Але варто було їй потягнути за один із застряглих у глибині полиць важких шкіряних фоліантів, як дошки під ногами глухо хруснули. 

Лів різко відпрянула назад, у ту саму секунду, як важка дерев'яна балка зірвалася з кріплень і впала рівно туди, де вона стояла секунду тому. Вгору зметнулася хмара вікового пилу. 

Серце заколотилося в грудях шаленим птахом. Лів закашлялася, відмахуючись від пилу, і перевела погляд на уламки. Це не була випадковість. Кріплення балки були акуратно підпиляні зсередини — свіжі сліди металу видавали роботу грубого магічного різака, яким користувалися на старших факультетах. 

Хтось намагався прибрати її в перший же робочий день. І вона чудово знала, чий почерк стояв за цим витонченим замахом. Нелл не терпіла конкуренції, а її друзі з еліти вміли замітати сліди. 

Замість страху по венах Лів розлилася обпалююча, чиста лють. Вона підійшла до уламків, підняла зі столу важкий металевий ніж для розрізання паперу і стиснула його рукоять так, що побіліли кістячки пальців.