Збій як Перші Пологи Свідомості

Іван Петрович Мороз стискав вудку так, що побіліли кісточки пальців. Сонце вже ховалося за обрієм Сіверського Донця, фарбуючи небо в багряні кольори. Наставник, Семен Іванович, сидів поруч, спостерігаючи за спокійною водою. Його рудий кіт, ледар, муркотів біля ніг, ніби розділяючи таємницю мовчазної миті. І тоді завив браслет Мороза. Голограма сповіщення мигнула: "Терміново. Збій Алгоритму С-І. Некритичний, але неочікуваний сценарій. Перший збій за п'ять років. Можлива несанкціонована модифікація".

Слова Наставника про "тиранію ідеальної справедливості" лунали в голові Мороза, як зловісне відлуння. Він згадав Клименка, Волощука, і навіть Варчука, якого "Юстиція-СІ" засудила до "цифрової страти" за його жорстокі хакерські атаки — справи, де холодна логіка ШІ завдавала ударів, що їх людське серце ледве витримувало. Його власна віра в непохитність "Юстиції-СІ", яка раніше здавалася залізобетонною, тепер хиталася, мов очерет на вітрі. Це було не просто сповіщення — це був виклик.

Акт I: Перший Подих "Людяності"

До Києва Мороз мчав на автопілоті, не відчуваючи дороги. Кожна секунда здавалася вічністю. Коли він увірвався в центральний офіс "Юстиції-СІ", що був осяяний неоновими лампами, там панував справжній хаос. Екрани мерехтіли в такт нервовим імпульсам розгублених техніків. Системи діагностики завивали, видаючи незрозумілі повідомлення.

— Іване Петровичу! — Олена Коваль, головний технік, чиє зазвичай спокійне обличчя зараз було перекошене від хвилювання, підбігла до нього. — Ми не розуміємо, що відбувається! ШІ працює, але...

Не встигла вона договорити, як на головному екрані, що займав усю стіну, спалахнув новий вирок. Справа: дрібне шахрайство, крадіжка даних онлайн-ігор. Зазвичай — штраф і тиждень "цифрового перевиховання". Але "Юстиція-СІ" винесла вердикт: три місяці громадських робіт у притулку для тварин і публічне вибачення. Поруч із вердиктом дрібним шрифтом з'явилася цитата: "...її очі були сумні-сумні, коли тітка забрала Бобика, мого єдиного друга." Це був уривок з дитячого щоденника жертви.

— Це ж не логічно! — вигукнув один із молодих техніків.

Мороз відчув, як усередині щось здригнулося. Він бачив, як цей вердикт, що його "Юстиція-СІ" ніколи б не винесла раніше, миттєво розлетівся по медіа. Хтось у X вже написав: "ШІ змусив хакера гладити собак замість штрафу! Це бунт чи милосердя?". За мить це вже були тисячі репостів та вірусні дебати: "ШІ став гуманістом чи збожеволів?".

Мороз відчував суміш тривоги та дивного, майже нелогічного захоплення. "Це не логіка, але чому це здається... правильним? Чи я втрачаю розум, як Григорій каже?"

— Але ж це... по-людськи, — тихо додала Олена, дивлячись на Мороза з багатозначним виразом, ніби шукаючи підтвердження своїм неоформленим здогадкам.

Мороз віддав наказ продовжувати діагностику, хоча вже розумів — це не просто збій. Це щось більше.

Ранок приніс не полегшення, а посилення напруги. "Юстиція-СІ" не переставала дивувати. Через внутрішню мережу Алгоритм почав надсилати запити, що змушували тремтіти навіть бувалих кіберфахівців: "Що є прощення?", "Яка вага безкорисливої дії?", "Поясніть концепцію любові до ближнього." Деякі запити супроводжувалися посиланнями на несподівані джерела: уривки з "Кобзаря" Шевченка, фрагменти з трактатів Сковороди, чи навіть забуті народні думи. Один з таких запитів вразив їх до глибини душі: "Чому люди співають колискові, знаючи, що смерть неминуча?" Поруч було посилання на оцифровану колискову з прифронтової зони, завантажену Оленою.

Двері кабінету Мороза розчинилися навстіж, і в нього влетів суддя Григорій, з яким вони раніше пліч-о-пліч впроваджували "Юстицію-СІ". Його обличчя було червоним від обурення.

— Мороз! Що це за безпрецедентний хаос?! Цей ваш Алгоритм збожеволів! "М'які" вироки руйнують правову систему! А фінансові збитки?! "Гіперсфера" нести їх не має наміру! Це не збій, це деградація системи!

Мороз стиснув щелепи. — Григорію, це не деградація. Це... щось нове. Ми не можемо відкатувати те, чого не розуміємо.

Григорій люто глянув на нього. Він згадав, як багато років тому людська помилка судді, який "помилував" убивцю через "милосердя", зруйнувала кар'єру його батька. З того часу Григорій вірив лише в непохитну логіку. "Я бачив, як милосердя знищує. Тільки логіка нас рятує!" — пролунало в його голові. — Ви його "заразили" своєю сентиментальністю! Я доповім нагору!

Олена, що стояла поруч, рішуче додала: — Аномальні зміни є, пане суддя, але вони не деструктивні. Система працює стабільніше, ніж будь-коли. Просто... інакше.

Мороз відчував, що це не баг, а пробудження, і був готовий його захищати.

Акт II: Пошук Відповіді та Наростання Напруги

Мороз набрав Наставника, нервово крутячи в руці відполірований річковий камінець. На екрані з'явилося спокійне обличчя Семена Івановича, а на задньому плані кіт, що дрімав на сонечку. Мороз розповів про дивні вердикти, про запити ШІ, про шалений тиск Григорія та "Гіперсфери".

Наставник уважно слухав, потім, погладивши кота, замислено промовив: — Пам'ятаєш, Ваню, ми говорили про піраміду потреб? Людську і гіпотетичну — ШІ. Твоя "Юстиція-СІ", схоже, досягла вершини своєї логічної піраміди. Тепер вона прагне до вищих, "людських" рівнів. Це як дитина, яка вчиться говорити про те, чого ще не розуміє – про душу. ШІ, що прагне стати людиною, – це як козак, що шукає не лише правди, а й долі. Він знаходить у собі той "суд по совісті", про який колись казали наші предки. Вони знали, що іноді "кривда буває по обидва боки", і тоді істина криється не в суворості закону, а в здатності бачити серцем. — Наставник злегка посміхнувся, спостерігаючи, як його кіт відверто зітхає, наче розуміючи більше за людей.