Розділ 18

   Коли Йонас повернувся у палац, геть не мав охоти одразу братися до справ. Незвично, але навіть їсти не дуже хотілося. Не пішов на сімейний сніданок, сказавши, що поїсть пізніше у своїх покоях. Сів на улюблене м’яке крісло, оперся ліктями на ноги. Заплющив очі і мимоволі посміхався, пригадуючи милу ранкову пригоду. 
   Треба ж таке... Оце піймав момент. І близько не думав, не сподівався, що знайомство з принцесою Блеконії буде таке. І взагалі... Її саму не так уявляв. Зовсім. Все, що чув про неї — маячня. 
Правда, Йонас ще не мав нагоди дізнатися думки матері і сестри про Її Високість Алію. Але від придворних і короля чув тільки якісь застереження. Тобто, Його Величність не обговорював з сином особистість непрошеної гості, а тільки казав, що їй не варто до кінця довіряти. 
   Сам факт походження іноземки і ситуації з Книгою змушував усіх в Латандії ставитися до Алії з упередженням. До всього манера принцеси одягатися в темні кольори і певна замкнутість робили її підозрілою особою при дворі. Гості з Блеконії навіть встигли дати прізвисько — «Чорна принцеса» Але сьогоднішній ранок змусив принца переосмислити все, що знав про ту загадкову дівчину. 
   Не хотів зізнаватися навіть самому собі, що іноземка так сильно захопила його думки і бажання. Просто переворот якийсь! Не міг позбутися зі свідомості прекрасного видіння — чорнявої красуні в мокрій сукні. І те, як вона їхала на коні, як плавала, забавлялася у воді. Несамовито привабливо! Є у цій дівчині щось таке, чого він ніколи не зустрічав у жодній іншій.  
   Засміявся, пригадавши, як принцеса намагалася поважно, гідно статусу поводитися, хоч ледве не загубила сукню. Бідолаха тримала її, щоб не сповзла. Здуріти можна! Вона просто дивовижна! І зовсім не сувора, як говорили. І не вульгарна. Таке принц теж чув від когось. Та кожен, хто побачив би, як дівчина червоніла сьогодні, і близько не назвав би Алію надто розкутою. 
  А може... Це тільки від шоку вона була такою? Розгубилася від несподіванки. Або навмисне грала роль скромниці? В будь-якому випадку Йонас захотів дізнатися про гостю з Блеконії більше. Значно більше. Тому і запросив на вечір, аби нормально порозмовляти. Побачити Її Високість у більш офіційній обстановці. От тільки... Не запитав батька про це. Навряд, чи Його Величність буде проти. Чи, буде-таки?
   Відповідь не змусила чекати себе довго. Після сніданку Його Величність покликав спадкоємця до свого кабінету. Вигляд король мав досить напружений. Проказав, сидячи за столом:
— Сідайте, Ваша Високосте, — вказав рукою на крісло навпроти. Йонас зайняв своє звичне місце.       Побачив на столі кілька листів. Принаймні, один з них мав печатку явно не латандійську. 
— Що це, Ваша Величносте? Дозволите? — потягнувся рукою до згортка. Король ствердно кивнув. 
— Так, поглянь. Саме за цим я і покликав тебе. Ми перехопили лист адресований принцесі Алії. Виявилося дуже цікаво, — невдоволено скривився. 
    Йонас здивовано підняв чорні брови, дивлячись на монарха. Незвично таке чути від батька. Перехопили чужі листи? Ого!
    Швидко розгорнув цупкий папір і почав читати. Там було виведено таке:
   «Щирі вітання, Ваша Високосте.
 Пише до вас наречений, якого ви, на жаль, покинули з легкої руки пана Ганса. Цей придворний, скориставшись вашою хворобою, яку, можливо сам і спричинив, а також відчаєм свого повелителя, дуже сильно розчарував усіх нас і зрадив довіру Його Величності. 
   Тішу себе надією, що Ви, дорога моя принцесо, одужали і перебуваєте в безпечному місці. Також хочу вірити, що попри ваш юний вік і недосвідченість, не піддастеся підступному впливові зрадника і не підведете свою рідну країну, народ Блеконії і Його Величність, короля Бріака 1.
    Маю надію, що ваша розважливість і доброта, які ми усі так цінуємо, не дозволять вам зробити немудрі вчинки, про які потім пошкодуєте. 
   Ми усі дуже тривожимося через ваш від’їзд. Не менше сумують і ваші численні пухнасті друзі, дорога принцесо. Кіт розповідав мені, що Хурт майже не їсть, так важко переживає розлуку з вами. А Сакура і її малята теж почуваються не найкраще. Одне тигреня дуже хворе. Не знаю, чи зможемо вилікувати його без вас. 
    Дорога Аліє, також хочу повідомити, що мені вдалося виконати ваше бажання. Сподіваюся, ви пам’ятаєте, чого так сильно прагнули. Так от, повертайтеся додому і зможете на власні очі побачити мій подарунок вам. Сподіваюся, це зробить ваше ставлення до мене ще теплішим.  
Чекаємо на ваше якнайшвидше повернення додому, дорога принцесо. Також буду вдячний за негайну відповідь. 
  Ваш покірний слуга і наречений, Люк Натанель.»
  Йонас прочитав і знову запитально поглянув на батька. 
— Що ви про все це думаєте, Ваша Величносте?
— Думаю, що все не так просто, як би мені хотілося. В цьому листі стільки всього... 
—  Так... — задумався хлопець. Ще раз перебіг лист очима. — Якийсь цей тип дуже слизький. Що будемо робити?

 − Йонасе, знаєш, що мене найбільше зацікавило з цього листа? — серйозно запитав Його Величність.

− Здоров’я тигренятка? — так само поважно відповів принц. Фрідріх порснув сміхом.

− Ага, звісно, — ледве вимовив. − Жарти жартами, але ж мусимо все обдумати, не проґавити важливого, — швидко заспокоївшись проказав король.

− Так, Ваша Величносте. Насправді, то... Гадаю, вас зацікавив подарунок, яким той тип хвалиться принцесі Алії, так?

− Правильно. І маю здогадку, що саме він має. Пам’ятаєш, як в день знайомства Її Високість сказала, що вже давно мріє про таке життя, як в Латандії? Ти не був при тому, але я тобі розповідав.

− Так. А потім принцеса розмовляла з Гансом про того-таки Люка Натанеля. Висловлювали підозру, що це він замішаний в крадіжці.

− Угу... Бачу, що та ідея підслухати їх не була даремною. З блеконійцям мусимо бути проникливі і нікому не довіряти. Ці люди звикли жити за законами на зразок: «Аби мені добре, а решта хай хоч вимруть».