Розділ 17

  Приблизно п'ять днів минули для юної Алії в тривозі. Хоч і раділа, що їй дозволили залишитися у Латандії на якийсь час, та не могла почуватися спокійно. Мов на голках, боялася того, що буде далі, якщо підтвердиться, що це блеконійці організували крадіжку. Більше з королем Фрідріхом не розмовляла. Зате одного разу була нагода поговорити з лікарем Росаном, який відвідав свою пацієнтку у дуже затишних і красивих покоях палацу.

   Здоров’я Алії швидко відновлювалося. Поверталися сили до життя. Дівчина дуже раділа цим. Також теплим, хоч і стриманим прийомом Її Величністю Елеонорою і принцесою Самірою. Донька монарха Латандії майже ровесниця Алії і дуже мила дівчина. Часом запрошувала гостю на піші, або кінні прогулянки в парк. Це було справжнім щастям для юної Алії, ковтком свіжого повітря. Можливістю відволіктися від гнітючих думок про непевне майбутнє. Також підтримка Ганса не давала принцесі впадати у відчай. Він запевняв, що знає, що робити і подбає, аби все владналося. Дівчина намагалася вірити в краще.

   Та все ускладнилося ще більше, коли до столиці повернувся Його Високість Йонас. Принцеса дуже хвилювалася, чекаючи офіційного знайомства. А раптом він виявиться сердитий на неї, неприязний? Адже має досить причин не те, щоб не поважати принцесу з ворожої країни, а й ненавидіти. Ох... Майже цілу ніч не спала, а вранці подалася кататися на коні, щоб трохи розвіятися і збадьоритись.

   На ходу одягаючи сорочку, молодий принц вийшов на терасу, що на третьому поверсі палацу. Глибоко вдихнув ранкової прохолоди. Так свіжо, чудово. Повітря наповнене літніми ароматами і співом пташок. Розслаблений, бадьорий. Смачно потягнувся, підходячи до краю тераси, з якої відкривався чудовий вид на головне подвір’я і парк. Розглянувся. Раптом застиг, мов кам’яний. Все тіло напружилося. Впився очима у незнайомку, яка повільно їхала на величезному чорному коні. Впевнено, спокійно сиділа в сідлі. Кінь, наче відчував настрій вершниці, не поспішав, мабуть теж насолоджувався прогулянкою.

  Дівчина підняла неймовірно красиве обличчя догори. Ранкове сонечко цілувало його ніжними промінчиками. Заплющила очі і, здається прислухалася, як вітер пестить її щоки, бавиться розкішними чорними локонами. На її личку Йонас помітив ніжну, задоволену посмішку, від якої повні червоні губки ставали ще прекрасніші. Красуня одягнена в просту бордову сукню, яка не повністю прикривала ноги. Одежина підкреслила тонку талію і дуже гарно огорнула пишні груди, які спокусливо похитувалися під час їзди на коні.

   Глибоко вдихнула свіжого повітря, як Йонас щойно. Потім розплющила очі, схилилася до шиї коня, обійняла його, погладила. Розслаблено пригорнулася.  Здається, тварина відчула особливе тепло, бо ще більше сповільнилася. Кінь повернув голову, мов дякуючи вершниці за ласку.

   Хто ж це? Ніколи ще Йонас не бачив тут цієї дівчини. Без сумніву, бо таку він би запам’ятав. Просто магніт якийсь, неможливо відірвати очей! Є у ній щось дуже особливе. Не просто краса, а шарм, смак до життя. В кожному русі, жесті, в посмішці є щось дуже привабливе. Наче солодке марево, сон пропливла повз, забираючи його думки з собою.

  Високість провів незнайомку поглядом аж до повороту, доки вона не сховалася за палацом. Далі, як вжалений рвонувся до кімнати, щоб швидше одягнутися і піти з’ясувати все, що вдасться про цю нову мешканку, чи гостю палацу. Йонас навіть не кликав слуг, сам швидко вбрався, причесався і вже мало не вийшов з покоїв, аж раптом в голові, немов просвітлення. Згадав, що це ж може бути принцеса Блеконії, яка недавно прибула до них з несподіваним візитом. Так! Ну, звісно. Мабуть, вже одужала.

    Неймовірно захотілося познайомитися з нею ближче. Він і так планував це зробити найближчим часом. Думав про це, відколи повернувся з подорожі, та не було часу. Пора. Давно цікаво було більше дізнатися про неї не з чужих слів. Так, сьогодні він знайде час для дівчини, про яку чув стільки суперечливих розповідей, що вже й геть не знав кому вірити. Хто ж вона? Підступна інтриганка з ворожого королівства, чи прекрасна, щира принцеса, яка прагне того ж, чого і він? Миру, добробуту і щастя для народу. Час покаже...

   Побіг до того крила палацу, де вікна виходили на інший бік. Побачив, що дівчина приспішила коня і галопом помчала до озера. Не витримав, швидко  подався на конюшню, взяв коня, а тоді теж попрямував до водойми.

   Коли Його Високість тихо наблизився до озера, побачив, що чорнява красуня кинула на березі якийсь мішечок з речами і просто на коні заходить у воду. Завмер, як вкопаний. Серце пустилося в якийсь дикий танець. Поїдав очима неймовірне видіння.

   Кінь повільно ступав все глибше і глибше, дівчина щось щебетала до нього, розслаблено притулившись до чорного велетня. Невдовзі сукня почала намокати і підніматися на поверхні, хвилі підносили її, оголяючи красиві ніжки. Дівчина схилялася і діставала рукою води. Граючись, весело хлюпнула кілька разів. Засміялася, милуючись тим, як бризки виблискують на сонечку, мов самоцвіти. В ранковій тиші її ніжний голосок прозвучав дуже мило. Їй так приємно... Збоку складалося враження, що ця красуня в житті ще не робила нічого милішого. Тішилася, мов дитина. Але ж вона зовсім не дитя...

   Потім кінь зайшов ще глибше і Йонас несподівано трохи розхвилювався. Що вона робить? Все тіло принца напружилося. Вже почав думати, що зараз доведеться мчати на порятунок необережної красуні. Але юнка обійняла скакуна за шию, він поплив. А потім повільно розвернувся і почав гребти до берега. Ох...

   Принц не відривав погляду, мов зачарований, відчув таке дике хвилювання, як ніколи. Закортіло підійти ближче і поговорити з тією незвичайною дівчиною. Коли кінь виніс свою чорняву вершницю на мілину, вона цілісінька була мокра. Довге волосся поприлипало до плечей, рук. Прибирала його з обличчя, відкидала назад. Сукня теж пристала до стрункого тіла і мало що приховувала.