Розділ 14

   Наступного дня після сварки з нареченим і з батьком Алія отримала запрошення на сніданок з Його Величністю. Коли прийшла до столу у великій вітальні, очманіла від побаченого. Поряд з королем, як ні в чому не бувало, сидів Люк Натанель і задоволено посміхався. Як завжди, наче він всіма любимий і найбажаніший. Дівчина вражено глянула на Його Величність, той лиш байдуже відвів погляд, сьорбнув зі свого кубка вина.

− Сідайте, Ваша Високосте, — люб’язно запросив Люк і вказав на місце за столом, що навпроти нього.

   Принцеса саркастично всміхнулася і відповіла:

− Дякую, здається, я передумала. Краще поїм на свіжому повітрі. Тут нічим дихати, — скривилася, нагадуючи про те, як тхнуло від Люка вчора. Взяла зі столу одну запашну булочку з яблуками і корицею. Сказала:

−  Хорошого дня, Ваша Величносте. І смачного.

   Король лиш сердито скривився, не встиг нічого сказати, як вона вже відвернулася, щоб йти. Наречений різко схопив Алію за руку і тихо прошепотів:

−  До вечора, люба. Я прийду побажати тобі на добраніч.

−  Не трудіться, це зайве, — скривилася, прошипіла.

   Забрала свою руку і швидко пішла звідти. Король Бріак щось невдоволено гукнув їй у слід, але дівчина не слухала. Така злість розібрала, невимовна! От непотріб! Він далі шанований наречений за королівським столом! Прокляття! Ну, вона йому побажає на добраніч, надовго він це запам’ятає. Чекай-чекай.

   Під вечір, наскільки могла, непомітно провела в свої покої Хурта. А точніше провезла. Для цього вмостила тигра на візку для білизни і накрила покривалом. Коли настав час лягати спати, посадила Ліану перед входом до спальні і веліла:

− Якщо прийде Люк Натанель, скажи, що я відпочиваю і не хочу його бачити. Я лягаю спати, нікого не пускай.

− Так, Ваша Високосте. Постараюся, — слухняно відповіла дівчина.

   Принцеса зайшла до спальні, переодягнулася в скромну нічну сорочку і по-своєму підготувалася зустрічати нареченого.

   Невдовзі, як і очікувалося, почула суперечку під дверима. Бідолашна служниця намагалася стримати вельможного відвідувача, не пустити до Її Високості. Тільки, як зазвичай, Люк не мав наміру її слухати. Сидячи в шафі, недалеко від ліжка, Алія крізь шпаринку побачила ноги нареченого. Почула, що він іде до ліжка.

− А-аліє, ти спиш, крихітко? — ласкаво протягнув.

   Побачила, що чоловік нахилився над горбиком, який під ковдрою.

− Не обманюй, маленька, не вдавай, що міцно спиш. І так не повірю. Ходи до мене, красунечко, — весело заговорив, піднімаючи ковдру. Але чоловіка чекала несподіванка. Раптом звідти піднявся здоровенний тигр!

− А-р-р!!! — моторошний рик рознісся на цілі покої, а може й на пів палацу.

− А-а-а!!! — Люк заверещав, як різаний. Хурт кинувся на нього. Повалив на підлогу, за мить Алія відхилила дверцята шафи і побачила, що скоро її погроза королю цілком може стати реальністю. Своїми зубиськами тигр вхопив Люка між ногами. Чоловік відчайдушно відбивався, кричав на цілий палац:

− Забирайся! А-а-а-й! Геть від мене, смугаста бестіє! А-а-а!!!

   На підлозі розгорнулася справжня драма. Гаркіт, крики. До того ж кричав не лише Натанель, а й служниця, яка прибігла на ричання тигра. Серце мало не вискочило з грудей принцеси. Дівчина не витримала, дуже злякалася і вийшла зі схованки. Все-таки за вбивство нареченого король не помилує. Хтозна, чи пробачив би таке. А Хуртові байдуже вельможу шматувати, чи якусь курку.

− Пусти його! Фу, Хурт! Не можна! — голосно скомандувала Алія. Чесно кажучи, і сама не знала, чи послухається її улюбленець в такій ситуації. Це вперше від отримав нагоду напасти на людину. — Пусти! — крикнула.

− Забери того демона від мене!!! — борючись з тигром верещав Люк.

   Алія не з першої спроби, але таки відтягнула свого пухнастого звірюку від штанів нареченого. Міцно вхопила його за нашийник. Побачила кров на білій пащі тигра і на світлому килимі. Чорні штани чоловіка порозривані, при світлі свічок були помітні криваві плями. На грудях добряче почервоніла біла сорочка. Там, де принцеса вчора порізала Люка, знову роз’ятрилася рана.

− Ти скажена! Що ти наробила?!! — далі кричав, лаявся Люк, незграбно піднімаючись з підлоги. — Тримай його!

− Здається, я не запрошувала вас до своєї спальні, тому моєї вини немає, дорогий наречений. Хурт просто приліг відпочити, не треба було його турбувати, — саркастично відповіла дівчина.

− Тримай його, навіжена!!!

− Тікай, Люку, бо довго я його не втримаю! — гукнула Алія. Тигр гарчав, хотів продовжити «забаву».

   Вельможа на силу піднявся, незграбно кинувся до дверей так, що аж зачепився за килим, впав, вилаявся. Знову піднявся і побіг. Тигр вирвався від Алії і рвонувся до гостя. Дівчина з криком побігла за ним. Ліана теж перелякано втекла. Ледве встиг Натанель закрити двері в Хурта перед носом. Інакше... Шансів було мало.

   Дівчина сіла, почала погладжувати, заспокоювати тварину.

− Ну все, тихо, Хурте. Спокійно. Оце так, друже... — шоковано видихнула принцеса, глянувши на свого закривавленого захисника. Він сів, помахуючи довгим хвостом, розгублено дивився на неї. Глибоко дихав, відкривши пащу. Відчувала під руками, що в Хурта теж неймовірно стрибало серце. Дівчина взяла якусь одежину і почала витирати його. — Дякую, дорогенький. Ти мій рятівник. Але... Боюся, нам це так не минеться. Добряче ти його... — хихикнула, згадуючи за яке місце тигр вхопив її нареченого. Наче знав, де краще гризти. — Ой, дорогенький... Що ж ми з тобою накоїли? — було смішно, приємно бачити того самовпевненого нахабу в такому становищі, але разом з тим і потроху почало приходити усвідомлення того, які можуть бути наслідки. Все тіло дівчини тремтіло, серце билося, як навіжене.