Розділ 12

    Алія раділа, що важкий день добігає кінця. З ранку до вечора крутилася, як білка в колесі. Побувала в двох благодійних фондах і одному притулку для сиріт. Це неблизько. Дорога втомлива. Але не так боліли м’язи від довгої їзди в кареті, як серце від побаченого у тих «храмах милосердя», які язик не повертається так називати.

    Нестерпно дивитися на те, як бідують люди, в яких злиднях тягнуть свої дні і не мати можливості по-справжньому їм помогти. Його величність виділяє на доброчинність і різні потреби народу мізер, у порівнянні з тим, скільки на армію і потурання собі, і своїм наближеним. А ще менше з тих коштів дійсно доходить до тих, кому вони призначені, хто їх відчайдушно потребує.

   Останнім часом принцеса навчилася трохи комбінувати в батька за спиною, аби мати власні кошти. Подарунки, які регулярно отримує від численних шанувальників з Блеконії і інших країн, ніхто строго не записує. Не зможе проконтролювати, що з ними сталося по тому, як вони побували в руках Її Високості. Тому Алія знайшла можливість обережно продавати коштовності. Більшість грошей віддавала на допомогу бідним, а деяку частину приховувала на чорний день.

    Нарешті можна трохи розслабитися, поніжитися в гарячій ванні. Служниці вже усе приготували. Пахощі, олійки для шкіри, трав’яний відвар для волосся.

   Густі локони принцеси закололи в високий кокон, щоб не заважали, доки вона покупається. Помогли роздягнутися, і залізти в приємну водичку. Вона залишила біля себе лиш одну помічницю, а решту відправила. Присутність зайвих людей у такі особливі моменти їй ніколи не подобалася. Ліана, улюблена служниця принцеси сьогодні відпросилася, то ж її замінила Сірая.

   Як тільки трохи розслабилася в гарячій воді з пахощами, як на зло, почула якісь чоловічі голоси за дверима. Різко сіла, напружилася. Хоч ванна стояла за довгою ширмою, але...

−  Що за неподобство?! Хто це дозволяє собі припертися в покої принцеси непрошений?! — строго запитала у молодої служниці. — Вийди і поглянь! Скажи, щоб забиралися геть, навіть, якщо то сам король!

    Дівчина послухала наказу і швидко пішла за двері. За кімнатою, у якій принцеса приймала ванну, була ще одна простора вітальня, з якої виходили двері до інших бічних покоїв ЇЇ Високості. Під дверима тієї вітальні стояли охоронці.

   Служниця пішла і пропала. Алія почекала ще трошки, голоси чоловіків затихли, а дівчина так і не повернулася. А ще через пару хвилин двері кімнати тихо відчинилися і принцеса з жахом почула тихий голос Люка Натанеля, який промовив:

−  Ваша Високосте... Де ви є?

    Двері кімнати скрипнули і пролунали чоловічі кроки. Дівчина, як ошпарена зірвалася, вхопила великий рушник, який лежав коло ванни на столику. Мало не розчахнулася, послизнувшись мокрими ногами на холодній кам’яній підлозі. Закрутила рушник на себе і гаркнула:

−  Люку, якого лиха тебе сюди принесло?! Хіба тобі не сказано, що сюди не можна?! Забирайся геть!!! Де та дівка, щоб її?!!

−  Алі-і-є... Люба, ти у ванній? — немов не чув слів принцеси, грайливо протягнув молодик.

−  Так! Трясця б тебе забрала!!! Не підходь! — ще сердитіше крикнула Алія.

   Все тіло почало труситися. Чи то від того, що раптом вилізла з гарячої води, чи від страху перед непрошеним гостем. Міцно стиснула пальцями ту м’яку тканину, яка прикривала її принади від небажаних поглядів. Прокляття! Тільки не це!

−  Люба, не треба так сердитися. Я ж тобі казав, що не грабіжник. Не забувай, красуне, скоро ти станеш моєю дружиною. Тож... — солодко проказав чоловік, заходячи за ширму, де стояла юна брюнетка.

−  Люку, забирайся, бо я викличу охорону! Не смій до мене лізти! До весілля ще далеко, і взагалі, невідомо, чи воно буде! — вигукнула дівчина і зробила крок від гостя.

    Його губи розтягнулися в задоволену посмішку, а липкий погляд зухвало обмацував кожен вигин на стрункому тілі принцеси. Блукав по її ніжках, роздивлявся все, що міг. Дівчина в розпачі розглянулася по кімнаті, шукаючи порятунку.

− Ш-ш-ш... Тихо, люба. Не треба кричати. Я тебе не скривджу. Клянуся, моя хороша, — повільно заговорив, все ближче підступаючи до дівчини.

−  Забирайся!!! — знову голосно крикнула.

    Стояти на холодній підлозі під «обстрілом» безсоромних поглядів цього нахаби було просто нестерпно! Та, здається, її ніхто не чув. Молодик тільки ширше посміхнувся.

   Один різкий рух і він вже біля принцеси. Схопив її в обійми. Відчула сильний запах спиртного, від якого аж знудило. Дівчина закричала, почала відбиватися, лаятися, дряпатися. Але гостя це ані скільки не хвилювало. Люк явно був готовий до такого. Хоч і худорлявий, але виявився досить сильний. Міцно притиснув красуню спиною до себе, затримав її руки, щоб не била і прошепотів на вушко:

−  Аліє... Ти неймовірно зваблива. Ще прекрасніша, ніж я думав. Клянуся, ще в житті не бачив вродливішої дівчини. Я просто згораю від бажання заволодіти тобою.

−  Пусти, п'яний виродку! Мене не обходять твої бажання! Гори собі! — просичала зла, як пантера. Знову шарпнулася, але марно.

−  Тихо, не пручайся. Люба, я ж знаю, що ти теж хочеш того, що і я, — далі шепотів, незважаючи на гарчання дівчини і її намагання вирватися. Стиснув її руки ще сильніше однією рукою, а інша жадібно ковзнула по животику красуні, вище. З насолодою застогнав, коли зім’яв рукою пишну грудь. Алія шарпнулася, вилаялась.