Розділ 10

   На турнір лучників, який проходив неподалік від палацу, на полі, зібралося море народу. Місце спеціально підготували: середину втрамбували, вимостили спеціальною сумішшю з піску і смоли, щоб було рівно і твердо, по боках наставили багато лавок. Ближче до учасників збудували трибуни для вельможних гостей. Крім того, численний натовп стояв далі, вже за лавками, адже це єдина частина святкування, на яку допускалися прості люди. Безліч містян і селян зійшлися, щоб побачити свою принцесу і шанованих гостей, які боротимуться за її руку.

   Алія сиділа біля батька на високій трибуні і уважно спостерігала за дійством. Участь у змаганнях узяли всі ті ж молоді люди, які вчора тягнули жеребок, щоб першими потанцювати з принцесою. Сьогодні знову ж за допомогою жеребкування визначили, хто розпочинатиме стрільбу.

   Цього разу першим показував свої вміння один придворний вельможа, син міністра. Потім принц Інар, а третім випало стріляти Його Високості Емілю. Коли два принци розходилися на арені, мало не спопелили одне одного поглядами. Геть не приховували своїх емоцій. Тихо про щось перемовилися, коли були близько.

   Змагання вийшло дуже запекле, бо всі учасники показали себе досить вправними лучниками. Що правда, Люк Натанель виявився трохи слабшим, ніж трійко принців. На здивування Алії, навіть Нарін зміг зібрати більше балів в кінцевому результаті, ніж Люк.

   Вперше в житті навіть не знала за кого вболівати. Раніше ніколи не було сумнівів, обирала собі юнака, котрий найбільше подобався, або якого краще знала, а зараз... Ох... Зрештою, вирішила, що буде підтримувати скромника Наріна з Кетії. Шкода хлопчини. Дуже милий.

   Останній постріл і красень з Сарміну ідеально потрапив в «яблучко» з найбільшої відстані, яку сам обрав. І, ура! Переможець! Алія, хоч і вболівала за Наріна, таки зраділа такому результатові. Аби не Еміль і не Люк. Чудово! Хай кусають лікті два пихаті бовдури!

   Натовп шалено гудів, свистів, коли оголосили переможця. Алія помітила, що принц з Ганії мало не луснув від досади. Стояв надутий, злий, як звір. А, от Натанель чомусь дуже не переймався своєю поразкою. Все одно посміхався, лукаво позирав на Алію. Дівчина ще більше задумалася, що ж він замислив?

   Принц Інар мало не на крилах летів до Алії, щоб отримати нагороду, почесний кулон, з рук принцеси. Так щасливо посміхався, наче це вже шлюб. А Його Величність голосно сказав тоді:

− Вітаємо нашого шановного переможця, принца Інара, який гідно виборов цей кулон! Це велика честь! Але, не забуваймо, ще не кінець забав! Сьогодні ввечері буде бал-маскарад! На ньому усі будуть в масках. Її Високість також заховає обличчя за маскою. Але хто зможе впізнати її, той отримає нагороду від мене особисто. Яку саме, скажу пізніше. А в кінці сьогоднішнього свята буде оголошено ім’я нареченого принцеси Алії!

   Всі присутні шалено зааплодували, загуділи. Принц Інар тихо сказав Алії:

−  Я зроблю все, що тільки зможу, щоб ви стали моєю, Ваша Високосте.

− Бажаю вам успіхів. Ви справили на мене враження своєю вправністю в стрільбі. Браво, — стримано похвалила дівчина. Хоч після розмови з Гансом вже добре знала, що цьому юнакові навряд, чи світить стати її чоловіком. Але... Хтозна.

   До карнавалу спадкоємицю престолу готували дуже ретельно. А кінцевий образ принцеси було наказано тримати в секреті. Серед величезної кількості можливих Алія обрала яскраву руду сукню з чималим декольте, яке було прикрите білим мереживом, що тягнулося аж на шию. Ззаду до неї був причіплений великий, пишний хвіст майстерно зроблений з безлічі шматочків тонкого войлоку. Рудий, з білим кінчиком. Він дуже природньо похитувався при ходьбі. На голову Алії виготовили спеціальний шерстяний шолом у вигляді голови лисиці. Через очі лісової хитрунки дівчина могла добре все бачити, а через отвір на рот — дихати.

   Так вдалося повністю приховати справжню Алію, що ніхто б не здогадався, хто це. Перед виходом на публіку принцеса ще раз нагадала кільком служницям, які помагали одягатися, щоб тримали язики за зубами. До речі, дівчата помічниці теж були перевдягнені у різні цікаві костюми. Інші придворні також. В залі зібралося багато людей і всі в дуже яскравих образах і масках. Так захопливо! Кого тільки на було у святковому залі.

   Музиканти почали грати веселі мелодії і кавалери повели дам до танців. Руду хитрунку теж запрошували різні перебиранці. То якийсь «пірат», то «орел», потім «вікінг» в шоломі з рогами. Дівчина майже не розмовляла, лиш весело дуріла разом зі всіма. Ох і настрибалися, мало хвоста не загубила!

   Шукала очима принців, але це виявилося таки непросто, коли всі обличчя заховані, а в кого вони переодягнулися і близько не знаєш. Раптом до «лисиці» підійшов «лицар» в блискучих бутафорських обладунках і справжньому залізному шоломі з обличчям прикритим металевою сіткою. Але, крізь неї можна було роздивитися, що це Еміль. Заговорив до дівчини:

−  Добрий вечір, пані лисице. Дозвольте з вами потанцювати.

   Алія мовчки кивнула в знак згоди. Почали веселитися. Долоні принцеси теж були закриті рудими рукавичками аж до ліктів. Принц так і не впізнав, скільки не крутилися разом. Принаймні, нічого не сказав. Згодом так само й інші. Вже боялася, що знепритомніє в тій масці. Так гаряче!

   Вечір продовжувався, танцювали дуже довго, допізна. Через якийсь час служниця показала Алії пальцем і тихо скубнула за рукав: