Розділ 8

   Після кількох хвилин у покоях, за які Катела поправила зачіску і корону принцеси, Алія була готова йти в гігантську бальну залу. Але зупинилася на хвилинку. Озирнулась на управляючу і помічниць. В ту мить просто безмежно хотілося почути якісь слова підбадьорення від... Господи, та хоч від кого-небудь, коли вже не має поруч по-справжньому дорогих людей. Бодай Ганса побачити. Але й його не видно. Зітхнула. Прикусила губу.

− Ви неймовірна, Ваша Високосте. Тільки сліпий не оцінить такої краси, — мов прочитавши думки принцеси, сказала пані Катела.

   Алія натягнуто всміхнулася. Чомусь пригадалися ямочки на щоках красеня Інара. Не подумавши, прохопилася:

− Правда? Гадаєте, навіть принц з Сарміну оцінить?

− О, моя принцесо... — зніяковіла, підтиснула губи управляюча.

−  Що таке?

−  Тільки не видайте мене, будь ласка, але...

− Що ти знаєш, Катело? — з притиском, нетерпляче запитала Алія.

− Пообіцяйте мовчати, благаю, — шепнула жінка на вухо. Принцеса відповіла:

−  Гаразд, обіцяю. Що там?

  Відійшли на кілька кроків від служниць і жінка тихо розповіла принцесі:

−  Сірая випадково бачила, як Його Високість з Сарміну... Той... Затискав у куті якусь панянку. Каже, так гаряче... Та відмовлялася, просила не чіпати її, але...

− Прокляття! І цей туди ж!!! Виродки! Всі однакові! — прошипіла сердита Алія.

   Наче хтось облив помиями. Ті іскорки надії, які так несподівано загорілися в серці під час розмови з Інаром, раптом погасли. Залишили після себе тільки їдкий дим. Настрій зіпсувався остаточно. В ту мить Алія вирішила, що, коли вже так, чи інакше їй не світить щастя, сьогодні вона сама зробить собі свято. Буде веселитися до знемоги. А, що? Скоро доведеться жити, як рабиня, з якимось покидьком, то чом би і не використати залишки свободи для себе? Була не була!

− Пробачте, Ваша Високосте, я не хотіла вас засмучувати. Пробачте моє невміння тримати язик за зубами. Це ж... Там було слабке освітлення, вона могла і помилитися. Може, це був хтось схожий, — помітивши вираз обличчя принцеси, почала белькотіти Катела.

− Нічого. Досить розмов. Пора, — серйозно відказала Алія і зробила крок до дверей.

  Коли прибули під двері, які вели на балкон, де сидів Його Величність з наближеними, лакей швидко переказав королю, що принцеса вже тут.

   Її Високість побачила батька в довгій, розкішній мантії, громіздкій короні і з золотим жезлом і руці. Поруч стояв радник Його Величності, Періман. Вбраний мало не так само дорого, як сам цар, лиш корони не має.

   А далі, на троні, що поруч з королівським, пишно засідав головний священник. Його шати також не відрізнялися скромністю, про яку так часто гаряче розповідав з кафедри. На отці стільки коштовного одягу і прикрас, що можна було б купити ціле село, і то не найбідніше.

   Бріак 1 встав, подав знак, щоб всі затихли. Швидко у залі, що гомоніла численними голосами, запанувала майже мертва тиша. Король поважно промовив:

−  Дорогі гості! Шановні мешканці Блеконії і інших країн! Дякую, що прибули сюди, щоб розділити з нами свято. Зараз хочу представити вам найціннішу перлину нашого царства, — повернувся в бік, де стояла Алія і урочисто промовив:

−  Її Високість Алію!

   Зала гучно загриміла оплесками, під які хтось інший на місці юної принцеси міг би впасти. Проте, Алія твердо покрокувала до трону, вклонилася батькові і стала поруч обличчям до гостей.

   В його тоні голосу, як завжди, не було і крихти тепла, гордості за доньку. Лиш офіційний пафос, немов показує сусідам, яку породисту кобилу купив, або винайшов нову військову машину, яка гарантує йому перемогу над ворогами. Це боляче вкололо дівчину, але не так, щоб плакати, або не посміхатися. Звикла...

   Зробила традиційний жест з легким поклоном голови перед гостями, вирівнялася і застигла з піднятою головою. Вродливе обличчя прикрасила переможна посмішка. Ворогам на зло.

   Король вів далі:

−  Дорогі друзі, знаю, що всім уже не терпиться веселитися. То ж не буду втомлювати вас, нумо танцювати!

   Всі знову зааплодували. Тоді Бріак оголосив:

   Її Високість подарує перший танець... — дівчина зиркнула на батька, згораючи від нетерпіння.

−  Щоб нікому не було образливо, ми дозволимо вирішити це долі. Наші дорогі гості витягнуть жеребки. Кому дістанеться папірець з написом: «Перший танець», той і танцюватиме з принцесою. Хай щастить! — голосно проказав Його Величність. Жестом велів починати жеребкування.

   Гостей розставили по боках і два чоловіки з придворних вийшли на середину. Один з них тримав у руці невеликий мішечок. Наперед повиходили з десяток молодих хлопців. Алія уважно розглядала той ряд пишно вбраних молодиків. Серед них були, до речі, і не дуже молоді чоловіки. Люк Натанель і один ще старший незнайомець, якому на вигляд років сорок, як не більше. Високий і огрядний.

    Чудово... Принцеса напружилася, чекаючи кому ж випаде жереб. Залишалося сподіватися, що її майбутнім нареченим не буде той товстий ведмідь з самовдоволеною пикою. Один танець з ним ще можна пережити, але не ціле життя в шлюбі.