Розділ 6

  Тим часом у Латандії...

   Після недільного богослужіння в невеликому храмі, що біля палацу, королівська сім’я поїхала до головної бібліотеки. Окрім численних книг різноманітної тематики, в тому великому домі зберігається особлива коштовність. Найцінніша книга в цілому царстві. У центрі просторої, світлої зали, до якої через скляну стелю проникають сонячні промені, на спеціальному високому столику лежить Книга Дінія.

  Під прозорим накриттям з тонкого скла головна реліквія зберігається вже не одну сотню років. Монарша родина і інші люди часто приходять сюди, щоб подивитися на стародавній рукопис. Але не просто подивитися, як на пам’ятку, а пороздумувати над її змістом і значенням. Над мудрими висловами і радами, які записав пророк Діній. Хоча копій цієї книги зроблено багато, вони є в багатьох у Латандії, але саме сюди мешканці країни часто приходять, щоб нагадати собі, яким скарбом володіють, завдяки чому і кому мають мир і добробут.

   Так і того дня Їх Величності Кренідські разом з сином і донькою приїхали, щоб вкотре поглянути на коштовність, яку так старанно зберігали з покоління в покоління. Постоявши біля книги Дінія, король Фрідріх відійшов, щоб побалакати з головним наглядачем бібліотеки. Солідний чоловік тихо розповів:

− Шкода засмучувати, але мушу довести до відома Вашої Величності, що цієї ночі була здійснена спроба викрадення Книги Дінія.

− Що?! Як таке можливе?! — вражено запитав король. Мимоволі озирнувся на сина. Його Високість саме стояв і дивився у бік групки людей, які теж саме заходили до великої зали. — Чому мені досі не повідомили?! Ви піймали злодіїв?

− Пробачте. Я вже написав вам листа, але... Мабуть, ви ще не встигли прочитати його, адже були в храмі. На жаль, ні, Ваша Величносте. Бандити втекли. Вартові сказали, що не змогли затримати грабіжників, бо несподівано їм стало дуже погано. З ними зробили щось таке, що воїнам запаморочилися голови. Мало не втратили свідомості.

− Дуже дивно, — насупився король Фрідріх. — Що ви зробили, щоб покращити охорону? Які є припущення? Хто це міг бути?

  Його Величність ще трохи поговорив з наглядачем бібліотеки, велів значно посилити охорону у приміщенні і назовні, і звісно почати ретельне розслідування. Ризикувати не можна. Це геть не жарти. Якщо хтось з мешканців Латандії зіпсувався настільки, щоб зухвало посягати на найцінніше, це тривожний знак.

   Тим часом принц Йонас не помітив, яку напружену розмову король вів з наглядачем бібліотеки. А все тому, що його увагу відволікла одна особа, яка разом з батьками, поважним міністром і його дружиною, входила у залу. Сьогодні Вілія Парель мала ду-уже милий вигляд. В світло-блакитній, пишній сукні, модному капелюшку. Дівчина не йшла, а граційно пливла, мов хмаринка. Коли сім’я міністра постояла біля Книги, Його Високість підійшов до них і привітався. Потім батьки пішли собі далі, залишивши молодих людей. Йонас заговорив з панянкою:

 −  Як поживаєш, Віліє?

−  Дякую, Ваша Високосте, все гаразд. Рада зустріти вас. Давно не бачила. Чула, ви кудись їздили? — мило всміхаючись і явно з хвилюванням відповіла красуня.

−  Так, я недавно повернувся з робочої поїздки в південні області. Але вже встиг побувати на виставці вишивки, яку проводять у палаці. Вітаю, ваші роботи — просто дивовижні. Я вражений, чесно. Це ж скільки треба терпіння, щоб так «малювати» нитками і голкою, — похвалив Йонас.

   І це було дуже щиро. Не тому, що дівчина — красуня, а дійсно оцінив талант. Візерунки Вілії були надзвичайно складні і зроблені дуже акуратно. Одні з найкращих, які принц будь-коли бачив. У Латандії дуже модно прикрашати одяг і інші речі вигадливими візерунками. Особливо золотими і срібними нитками. І хоча дівчатам зі знатних сімей нема потреби працювати, щоб заробити собі на хліб, все ж дехто з них задля розваги займається цим клопітким мистецтвом. Створюють справжні шедеври.

   Дівчина враз почервоніла, опустила очі. Подякувала. Принц запитав:

−  Сподіваюся, ти будеш ввечері на великому концерті?

−  Так, звісно. Хіба ж можна таке пропускати? — ширше посміхнулася, несміливо поглянула на хлопця.

−  От і чудово. Я б хотів... — завагався на мить, а потім сказав:

− Віліє, буду радий тебе бачити. І, будь ласка, не поспішай додому після виступів.

−  Гаразд, Ваша Високосте, — злегка кивнула, радісно посміхнулась.

   Щоки дівчини геть залив рум’янець. Хоча, від природи вона досить стримана особа, але зараз їй явно важко було впоратися з хвилюванням. І, як пізніше виявилося, не дарма...

   Після обіду Його Величність розповів синові про спробу викрасти Книгу Дінія. Ця шокуюча подія дуже вразила. Багато років ніхто не наважувався на таке зухвальство. А зараз стало очевидно, що є хтось, кого не лякає ні гнів Божий, ані кара від людей за такий злочин. Важко було навіть уявити таку особу. Адже в Латандії вже багато поколінь виховуються в строгих, але справедливих законах. Бодай якась крадіжка — рідкість. Бо всі знають, яке суворе за це чекає покарання. А щоб посягнути на Книгу Дінія... Це просто немислимо!

   Навіть думали, чи не відмінити вечірній концерт. Але вирішили таки не псувати грандіозне свято, до якого співаки, музиканти і інші готувалися кілька місяців.

   Отже, чудовий концерт на великій сцені столиці таки відбувся. Всі запрошені близько двох годин могли насолоджуватися неймовірними талантами. Артисти тішили слух прекрасними піснями під заворожуючі звуки музики. Її Величність особливо цінує все, що пов’язане з музичним мистецтвом. Тому завжди всіляко підтримує таланти і особисто сприяє проведенню різних заходів, щоб якнайбільше людей могли насолодитися.