Розділ 5

   З кабінету короля юна принцеса одразу попрямувала до покоїв Ганса. Ліана ледве встигала бігти за сердитою своєю господинею.

−  Ваша Високосте, куди ж ви? Чекайте! Обережно, бо ще впадете, зачепитеся за що-небудь! — просила служниця, але ніхто її не слухав.

   Кам’яна підлога в старому палаці і справді була місцями геть не рівна. Можна запросто перечепитися і впасти. Та Алію це геть не хвилювало в той момент. Летіла, мов вихор, тримаючи в двох руках пишну сукню.

   Злість, образа, пекуча безнадія з кожною хвилиною все більше заволодівали серцем дівчини. Ще недавно вона могла помріяти про зовсім інше життя. Плекати надію на диво, яке поможе їй вирватися з цього гнітючого королівства, де правлять жадоба і груба сила. Але зараз... Все. Здається, наближається до глибокої, темної ями, у яку скоро впаде. А вихід з тієї темниці зачиниться зверху важкезними воротами. І яма ця називається заміжжя. Заміжжя за нелюбом. І не просто нелюбом, а ще й безсердечним вельможею, якого точно ніколи не зможе поважати, а тим більше полюбити. Ну, або закордонним принцом, який ще хтозна-яким виявиться. Може й ще гіршим, ніж місцеві знатні претенденти. Лихий би їх побрав всіх разом!!!

   При вході до покоїв колишнього глави служби безпеки і радника короля стояли два охоронці. Побачивши принцесу, чоловіки вклонилися їй. Один з них постукав у двері, а потім відчинив їх, впускаючи вельможну гостю до середини.

   Дівчина веліла служниці почекати під дверима, кивнула охоронцям в знак подяки і швидко покрокувала до багатих апартаментів придворного. Застала Ганса в наступній кімнаті, у його улюбленому кріслі, за письмовим столом. Підійшла і твердо заговорила:

−  Гансе, змилуйтеся, скажіть на милість, чи відомо вам про плани Його Величності? Хто з принців має стати моїм мучителем? А, якщо принц, то чому батько каже, щоб я була приязна і з вельможами нашого королівства? Вже нічого не розумію?! Він ще не вирішив, за кого віддасть мене?

   Сивий чоловік років приблизно шістдесяти п’яти на вигляд глибоко зітхнув. Крутнув головою. Відклав на стіл перо, яким саме щось писав, доки не прилетіла гостя. Відказав схвильованій дівчині:

− Ваша Високосте, ви переоцінюєте моє теперішнє становище. Адже радник і наближена людина до Його Величності тепер Періман, а не я. Може у нього запитаєте про все, що вас турбує?

−  Облиште, Гансе. Не смійтеся з мене. Не до жартів. Вам добре відомо, що я нізащо не піду радитися з Періманом! — невдоволено, але зі смутком, щиро відказала. Підійшла, оперлася руками на стіл. Смиренно промовила:

−  Гансе, прошу вас. Мені більше немає до кого піти. В цьому палаці стає все менше людей, яким можна довіряти, для яких є хоч щось святе. Не розчаровуйте хоч ви мене, — ледве доказала думку. Останнє речення вже крізь сльози. Рішучість, сила почали залишати дівчину.

   Старий урядовець дуже добре зрозумів стан принцеси. Бачив, що вона відчайдушно потребує допомоги, але не знає, як попросити. Він, як ніхто завжди бачив її наскрізь. Сам того не плануючи, став для ще зовсім юної Алії кимось на зразок батька. Дівчина відчувала в ньому теплу підтримку і завжди горнулася до посадовця, хоч і не могла робити це відкрито. Навряд, чи Ганс досі був би в палаці, якби король знав усе, про що розмовляли, і що робили ці двоє.

   Чоловік встав, підійшов ближче. Приязно, по-батьківськи глянув. Тихо сказав:

−  Ваша Високосте, не хочу вводити вас в оману, аби лиш набивати собі ціну. Знаю, що зараз вам важко, як ніколи. Але... Будьмо відверті, мій славний час минув. Зараз Його Величність і інші важливі персони вже не посвячують вашого покірного слугу у подробиці всіх справ, рішень. Чим я можу вам помогти?

−  Так, Гансе. Але ж... Ти все одно знаєш більше, ніж я. Скажи, хто з принців найбільше підходить на роль мого нареченого? З погляду мого батька, ясна річ, — з надією заглянула в очі старому вельможі, нетерпляче чекаючи відповіді. Чоловік зітхнув, почав крокувати по кімнаті, біля вікна.

−  Важко сказати. Ситуація непроста, Ваша Високосте. Як вам, напевно, відомо, є три основні кандидати з вінценосних. Крім Люка Натанеля і ще декого з нашого королівства, але про них зараз не будемо, бо то... Запасні варіанти на крайній випадок, так скажімо.

−  Ну, так. Але, хто з них найбільше влаштував би батька? Вже є згоди від когось з них? Якісь конкретні домовленості? Хто вигідніший, врешті-решт?

−  В тім то й річ, дорога принцесо, що найвигіднішим з точки зору політичної і економічної був би принц Еміль з Ганії. Ваш батько дуже високої думки про короля Данала і його другого сина. Цей союз зміцнив би наше царство, відкрив би нові можливості, торгові шляхи. Але...

−  Що, але? Який той принц Еміль? Вам щось відомо?

   Ганс знову важко зітхнув, зробив кілька кроків вздовж кімнати туди-сюди.

−  Не можу сказати, як все обернеться після того балу, який наближається, але... Наскільки мені відомо, король Данал не дуже охочий зав’язувати настільки  близькі стосунки з Блеконією. Ганія, хоч і досить заможна, але невелика країна.  В них менша армія, ніж у нас. Тому... З одного боку наче й непогано заручитися підтримкою сусідів, а з іншого...

−  Вони бояться потрапити в залежність від Блеконії, так?

  Сивий чоловік ледь всміхнувся. Тихо, лукаво промовив: