Розділ 3

   Юний принц ще від обідньої пори з цікавістю спостерігав, як в палац прибувають дівчата зі знатних родин, як біля озера ведуться приготування. Для молодих красунь влаштували справді гарне свято. На мальовничій, зеленій галявині біля озера, що десь за 100 метрів від головного крила палацу поставили білі намети, прикрашені гірляндами з квітів. Під ними, на столах розклали різні смаколики і напої. Звісно, безалкогольні. Навіщо ризикувати? Довкола столів поставили лежаки, застелені гарними покривалами і подушками, на яких дівчата могли прилягти, або сісти, щоб комфортно проводити час.

   На самому березі озера теж все гарно розчистили, щоб учасниці свята з задоволенням, по рівному пісочку заходили у воду. Погода, як на замовлення в той день видалася просто ідеальна. Цілий день було спекотно, отже водичка в озері прогрілася, мов у ванні.

    Йонас навмисне вибрався на прогулянку верхи на Табуні, щоб ближче приглянутися до того, як слуги готують все для свята. На жаль, Мілен не зміг приєднатися в тому до друга, бо батько зайняв його якимись важливими справами майже до самого вечора.

   Коли настав час святкування, юний принц крадькома подався в будинок прислуги. З його горища можна було без перешкод націлити бінокль на прекрасне видовище. Причаївся біля маленького віконця і прикипів поглядом до озера. Ох... То просто чудесно!

   Аж дихання сперло, коли побачив крізь бінокль найвродливіших дівчат королівства в самих тоненьких мереживних сорочках. Та ще й недовгих, трохи вище колін. Ого, які ніжки! Ва-у!

   Дівчата зі сміхом і жартами роздягалися, заходили у воду. Почали весело плюскатися, бризкати одна на одну. Дуже скоро їх тоненькі одежинки стали майже, або зовсім прозорі і поприлипали, не приховуючи спокусливі вигини молодих тіл.

   Йонас, мов заморожений поїдав очима прекрасне видіння, яке побачив через хитромудрий прилад. Але найцікавіше було попереду. У хлопця мало не вискочило серце, коли вгледів, як з води виходила Вілія, донька міністра сільського господарства. Він знав її з дитинства і завжди вважав найгарнішою дівчиною на світі. Струнка, як тополя, гнучка, мов лозина. З прекрасними каштановими локонами, які, мов довершена рамка відтіняли вродливе личко дівчини. Йонас бачив відому красуню на балах, прийомах, вбрану у вишукані сукні і з дорогими прикрасами. З вигадливими зачісками. Бачив і захоплювався. Але зараз...

    Дівчина повільно, граційно ступала по мілині, мов знала, що за нею спостерігають. Довгу, грубу косу викрутила і поклала наперед, на плече. В той літній вечір Вілія була в самій тонкій сорочці і... Панталонах, здається. Мокра тканинка прилипла і не приховувала невеликі, пружні груди, округлі стегна сімнадцятирічної красуні. По милому личку збігали краплини води. Дівчина злизувала їх з рожевих губ, витирала ніжними пальчиками.

    Юному принцові аж в голові запаморочилося, сп’янів від неймовірного збудження, шаленого захоплення. Забув, як дихати. Ох... Збожеволіти можна! Ніколи в житті не відчував нічого подібного. Пальці міцно стиснули бінокль, прикипів очима до дівиці, мов паралізований.

   Раптом хтось добряче стукнув Йонаса по плечу, вириваючи з заціпеніння.

−  Ану, дай мені! — проказав Мілен за спиною.

    Вхопив бінокль, потягнув до себе. Принц, мов громом вдарений, підскочив на місці, але не випустив з руки «забавку».

−  От, прокляття! Ти здурів, чи що?! — сердито гаркнув. — Як ти мене налякав! Халепа... — опустив прилад на мить. Глянув на друга. — Перебив все задоволення!

   Мілен засміявся. Проказав, стримуючи регіт:

− Бачив би ти себе щойно, — широко викотив очі, висунув язика, хекаючи, мов пес. Продемонстрував поведінку Його Високості за мить до того. — О, це щось! Бачу, не дарма я так сюди поспішав. Батько, як на зло, сьогодні потягнув мене до управління, закидав роботою. Ледве впорався. Вже боявся, що все проґавлю. Ну, то давай вже! — простягнув руку до бінокля.

−  Чекай, не зараз! — відштовхнув його принц.

   Далі сам втупився у два «чарівні» скельця. Вілія саме вийшла з води, служниця подала їй рушник, помагала витиратися. Потім провела до столу. Дівчина прилягла біля інших красунь. Почастувалася якимось тістечком з фруктами. О-о-о-х... Як тут відірвати погляд? Вона так гарно кусає, облизується... У-у-у....

− Йонасе, ти зовсім безсердечний! Дай же хоч на хвильку! Бо ж скоро розійдуться і я нічого не побачу! — нетерпляче проказав Мілен. Знову шарпнув до себе бінокль.

−  Чекай! — невдоволено відмахнувся принц. Не міг змусити себе поділитися насолодою. Хоч на мить відірватися від споглядання неймовірних красунь.

−  Та годі тобі, Ваша Високосте! Віддай, доки ще не минуло свято! Я ж іще навіть Ірен не бачив!

− О-о-о-х... Та, добре, тримай уже, — нехотячи, Йонас дав другові бінокль. — Тільки недовго, бо я тут... — прицмокнув, глибоко видихнув.

    Хлопця зводило з розуму все, що побачив. Всередині прокинулося щось нове, незбагненне, дуже сильне. І панувати над цими новими відчуттями у свої сімнадцять років юнак ще зовсім не вмів. Вихований у строгих правилах, зараз Йонас геть оп’янів від надміру емоцій, почуттів, які захопили його зненацька і ду-уже потужно. Задурманили голову, позбавили здатності тверезо мислити.

−  О-о-о-х!!! Здуріти можна! — вражено, майже задихаючись проказав Мілен, коли поглянув через бінокль на галявину біля озера.