Розділ 2

   Наступної миті все закрутилося, як в тумані. Принц Кренідський почув гортанний крик начальника війська:

−  Зупинити бій!!! Геть блеконійців!!! — десятки латандійських солдатів одразу ж накинулися на в’язнів і вже за мить обидва кремези були відтягнуті від хлопців і знову заковані в ланцюги.

    Йонас, як закам’янілий дивився на звірів, з якими вони з Міленом щойно билися на мечах і не міг отямитися. Ніколи в житті він ще не бачив, щоб хтось палав такою тваринною, божевільною ненавистю. Щоб навіював такий жах одним тільки поглядом.

−  Наступного разу я тебе прикінчу, Ваша Високосте!!! — з навіженим блиском в очах проричав силач, з яким за хвилину до того боровся Йонас.

    Блеконійця гримнули під бік і потягнули назад до в’язниці. Другого так само. Лиш тоді Йонас стрепенувся і знайшов поглядом Мілена. Хлопець вже стояв на ногах, але вигляд мав такий собі. Наче п’яний. Ледве тримався вертикально.

−  Що це було? — сам не свій запитав принца. Скривився від болю, але все ж намагався всміхнутися.

−  Це... — важко зітхнув Його Високість. — Це був урок життя. Реального. Ні. Не урок. Екзамен. І ми його провалили, друже, — серйозно поглянув на хлопця. Зиркнув на свій пощерблений меч.

−  Мабуть, твоя правда. Ходімо звідси, — похитуючись, сказав син радника.

−  Як Ви? Цілі? — начальник війська підійшов до принца і його приятеля. Явно дуже схвильований, аж око сіпалося. Оглянув хлопців згори донизу.

−  В порядку. Постраждала тільки гордість, — косо всміхнувся Йонас. А потім серйозно запитав:

−  Чому ми ніколи раніше не отримували подібних суперників? Багато в Блеконії таких звірів?

−  Ну... Раніше ви не були готові. Самі бачите, Ваша Високосте. Це небезпечно. Тим головорізам закони не писані. А, чи багато? — глибоко вдихнув, видихнув. — Вистачає, так вам скажу. Наші шпигуни кажуть, що тисячі. Як на мене, надто багато. Король Бріак витрачає дуже велику частину всіх доходів на армію.

−  Але ж, ми теж вкладаємо в армію. Будуємо військові машини, виготовляємо якісну зброю, готуємо вмілих солдат. Гадаєш, нам є чого боятися, Корнельсоне? — з пильною цікавістю запитав Йонас.

−  Розумієте, ваша високосте, те, що робимо ми, дуже відрізняється від того, яка політика в короля Бріака. Можна сказати, ми... В нас навіть в армії діють закони справедливості і доброти. Ми вчимо воювати, захищати при потребі, а вони...

−  Що?

−  Вони вчаться вбивати, нищити, виживати за будь-яку ціну. Бріак вважає, що краще тисячі о таких, як ви бачили, головорізів, ніж сотні тисяч вправних, але гуманних воїнів, як у нас. Що правда, їм все гірше вдається контролювати цих звірів. З порядком у них завжди було не дуже. Почастішали втечі. Там... Діють зовсім інші правила. Найчастіше закон − «виживає сильніший». Блеконійці навмисне виховують жорстокість у своїх воїнах. Та і не тільки у воїнах. На жаль...

   Принц вражено крутнув головою. Задумався. Мілен проказав:

−  Ага, я чув, що в них там страшенна злочинність. Усі живуть в непевності, страху.

−  Як же це жахливо. Але... Що вдієш, кожен сам обирає свій шлях, свої правила, — відказав Йонас.

   Ще трохи порозмовляли з воєначальником, домовилися, що згодом повторять такі тренування. Далі хлопці на ватяних ногах подалися до палацу. Час вечері.

    Після трапези Йонас залишився з королем і ще довго розмовляв, ділився враженнями про сьогоднішню пригоду в казармах. Розпитував багато про сусідню країну. Наче і знав про неї немало, ціле життя щось чув, але сьогоднішнє змусило обдумати все з іншого боку. Як майбутнього правителя, Йонаса дуже цікавило все, що може загрожувати безпеці і добробутові його царства.

   Його Величність запевнив сина, що усі кордони надійно охороняються і загалом причин для страху немає. Обидва королівства вже давно підтримують мирні відносини. Хоча, мир цей дуже крихкий, але є.

   Для цього ще прадід нинішнього короля, Фрідріха підписав з Блеконією мирний договір. Обіцянку про ненапад. З тих пір царства перебували в стані холодного ігнорування одне одного. Майже не допускали жодних торгових, чи інших зв’язків. А невеликі конфлікти, які спалахували час-від-часу вдавалося залагоджувати.

−  Дуже радію, сину, що ти так ревно цікавишся справами королівства. Вболіваєш за його благополуччя і безпеку. Постійно старанно вчишся. Це вкрай необхідні риси для правителя. Дякувати Всевишньому, вже багато років у нашій державі лише такі королі. Хочу, щоб ти продовжив цю традицію, коли займеш моє місце, — зі стриманою посмішкою сказав Його Величність Фрідріх.

   Він ніколи не приховував, що задоволений своїм спадкоємцем. І завжди дякував Богові за те, що окрім доньки має ще його. Якби, наприклад, була лиш принцеса, як у короля Бріака, було б дуже важко. Довелося б шукати їй достойного чоловіка, який би поміг гідно правити державою.

−  Дякую, батьку, — кивнув Йонас.

−  До речі, цікаво, чи знайшов уже Бріак гідного нареченого для своєї доньки? Чи думає сам вічно жити і тримати в руках своє королівство? Треба довідатися, — вголос задумався його величність. Відпив ковток вина.

   Його не надто цікавили сімейні справи сусідів, окрім тих випадків, коли це могло б суттєво вплинути на відносини королівств. А це − саме такий. Не так давно ходили чутки, що Бріак хоче поріднитися з династією Варонців, правителів невеличкої, але досить заможної сусідньої країни, Ганії. Це б підсилило Блеконію, а така перспектива не надто подобалася Фрідріху.