Брат із могили

Вони спустилися до бібліотеки.
Люціан запалив камін, хоча Еліза не розуміла навіщо: він сам не потребував тепла. Потім дістав зі старої шафи пляшку темного вина й налив собі келих.
— Ти п’єш вино? — запитала вона.
— Іноді.
— Навіщо?
— Щоб пам’ятати смак речей, які більше не можу відчувати так, як колись.
Він поставив келих.
— Ти хочеш знати про мого брата.
— Я хочу знати, чому він назвав мене причиною мого власного народження.
Люціан сів навпроти неї.
— Адріан старший за мене на сім років. Коли ми були людьми, він був єдиною людиною, якій я довіряв беззастережно. Він урятував мене від страти, коли мене звинуватили у вбивстві королівського посланця. А пізніше я врятував його від смерті.
— Як?
— Наша мати знала стародавній ритуал. Вона вірила, що кров першої безсмертної може зберегти життя тому, хто помирає. Але ритуал мав ціну. Той, хто приймав кров, втрачав свою душу.
Еліза здригнулася.
— І ви обоє стали вампірами?
— Так. Але ми стали ними по-різному. Адріан прийняв безсмертя добровільно. Я — ні.
— Чому?
Люціан подивився у вогонь.
— Тому що я кохав смертну жінку.
Еліза відчула неприємний укол ревнощів, хоча не мала жодного права ревнувати.
— Еліанору.
— Так.
— А Адріан?
— Він вважав, що моє кохання робить мене слабким. Він хотів, щоб я відмовився від неї, поки не стало надто пізно.
— І що сталося?
Люціан довго мовчав.
— Адріан уклав угоду з нашою матір’ю. Він переконав її, що Еліанора стане загрозою для всього роду Морвейнів. Вона мала дар, про який навіть не підозрювала. Її кров могла знищити безсмертя.
— Тобто вона могла зробити вас смертними?
— Не лише нас. Усіх, хто отримав безсмертя від першої крові.
Еліза згадала слова з пророцтва.
Коли кров повернеться до свого джерела, мертве кохання прокинеться.
— А я? — запитала вона. — Я маю такий самий дар?
Люціан не відповів одразу.
— Твоя кров — нащадок крові Еліанори. Але в тобі є ще щось.
— Що саме?
— Я не знаю.
— Ти брешеш.
Він різко підвів голову.
— Якби я знав, що з тобою відбувається, я б давно знайшов спосіб зупинити це.
— Що зупинити?
Люціан підвівся й підійшов до вікна.
— Ти починаєш згадувати.
Еліза відчула холод у пальцях.
— І що буде, коли я згадаю все?
Він не обернувся.
— Ти дізнаєшся, хто насправді вбив Еліанору.
— Адріан сказав, що це був ти.
— Адріан каже багато речей.
— А ти?
Люціан повільно повернувся.
— Я був поруч, коли вона помирала. Я благав її залишитися зі мною. Я пропонував їй безсмертя. Я був готовий знищити весь світ, аби вона не залишила мене.
Він зробив паузу.
— Але я не вбивав її, Елізо.
— Тоді хто?
Його погляд опустився до срібної обручки на її пальці.
— Той, хто зараз носить твоє обличчя.
У бібліотеці стало так тихо, що Еліза почула тріск поліна в каміні.
— Що ти сказав?
— Еліанора померла через власний вибір. Але перед тим вона відкрила двері, які не можна було відчиняти. Вона викликала силу, що існувала задовго до нашої родини.
— Яку силу?
— Темряву.
Еліза похитала головою.
— Темрява — це відсутність світла.
— Для людей — так. Для нас — ні.
Люціан підійшов до столу й розгорнув стародавню книгу.
На сторінці було зображено чорну троянду з корінням, що обвивало людське серце.
— Колись існувала істота, старіша за перших вампірів. Вона не мала тіла, не мала імені й не могла відчувати нічого. Люди називали її Темрявою. Вона могла жити лише в тих, хто кохав настільки сильно, що був готовий пожертвувати собою заради іншого.
— Це казка.
— Я теж так думав.
Він торкнувся малюнка.
— Еліанора знайшла спосіб поговорити з нею. Вона хотіла звільнити мене від безсмертя. Але Темрява запропонувала їй угоду.
— Яку?
— Вона могла забрати моє безсмертя, але натомість мала отримати душу того, хто кохав мене найбільше.
Еліза відчула, як у неї холоне кров.
— Її душу.
— Так.
— І вона погодилася?
— Ні. Вона намагалася обдурити Темряву.
Люціан перегорнув сторінку.
— Вона вимовила заклинання, яке мало зруйнувати угоду. Але щось пішло не так. Темрява забрала її життя, а мене залишила безсмертним. І відтоді я не можу померти.
— Ти хочеш сказати, що вона загинула, намагаючись урятувати тебе?
— Так.
Еліза дивилася на нього, не знаючи, що відчувати.
Він був чудовиськом.

Але, можливо, не тим чудовиськом, яким вона його вважала.
— А чому я повернулася?
Люціан заплющив очі.
— Тому що угода не завершена.
— Що це означає?
— Темрява досі хоче отримати свою плату.
Він подивився на неї.
— І цього разу вона прийшла по тебе.