Смак безсмертя

Розділ третій

Еліза не спала до світанку.
Щоразу, коли заплющувала очі, перед нею з’являлося обличчя жінки з дзеркала. Бліді губи. Темні сліди на шиї. Беззвучні слова, які тепер звучали в її голові голосніше за будь-який крик.
Він тебе вбив.
А найстрашнішим було те, що десь глибоко всередині Еліза їй вірила.
Коли за вікном нарешті посвітлішало, вона підвелася, вмилася холодною водою й уважно оглянула себе в дзеркалі.
Жодних слідів.
Жодних подряпин.
Лише бліде обличчя та темні кола під очима.
— Ти ж доросла жінка, Елізо, — сказала вона власному відображенню. — Ти не віриш у привидів. Ти не віриш у вампірів. І точно не закохуєшся в чоловіків, які з’являються із замкнених кімнат.
Відображення дивилося на неї мовчки.
На мить їй здалося, що його губи ледь помітно усміхнулися.
Еліза відвернулася.
Більше вона в дзеркало не дивилася.

Марту вона знайшла на кухні.
Стара жінка заварювала чай, наче попередня ніч була цілком звичайною.
— Ви знали, що в дзеркалі з’явиться жінка? — запитала Еліза без привітання.
Марта не здригнулася.
— Я сподівалася, що цього не станеться.
— Хто вона?
— Еліанора.
Еліза сіла за стіл.
— Але вона мертва.
— Так.
— Тоді як я могла її бачити?
Марта поставила перед нею чашку.
— Деякі душі не можуть залишити місце, де померли. Особливо якщо їхня смерть була наслідком прокляття.
— А Люціан?
— Він не душа, дитино. Він живий.
— Він вампір?
Марта подивилася їй просто в очі.
— Так.
Еліза обхопила чашку долонями.
— І скільки людей він убив?
— Я не рахувала.
— А ви не боїтеся його?
Стара жінка замовкла.
— Боюся. Але не так, як ви думаєте.
— А як?
— Я боюся дня, коли він перестане вас кохати.
Еліза гірко засміялася.
— Ви серйозно? Я навіть не знаю цієї людини.
— Для вас він незнайомець. Для нього ви — причина, через яку він досі існує.
— Це не кохання. Це хвороба.
— Можливо, — погодилася Марта. — Але деякі хвороби тривають довше за життя.
Еліза відсунула чашку.
— Я хочу побачити його.
Марта зблідла.
— Не варто.
— Я не просила вашої думки.
— Тоді послухайте моє попередження. Якщо Люціан дозволить вам побачити, ким він є насправді, ви вже ніколи не зможете повернутися до колишнього життя.
Еліза підвелася.
— Моє колишнє життя закінчилося тієї миті, коли я побачила власне обличчя на портреті двохсотрічної давнини.
Вона взяла зі столу свічник.
— Де його знайти?
Марта заплющила очі.
— У склепі під західним крилом.