Глава 7

Дружба - это всё. Дружба превыше таланта. Сильнее любого правительства. Дружба значит лишь немногим меньше, чем семья.

©️М.Пьюзо "Крёстный отец"

- Все, оце я тобі з собою кладу, на перерві покуштуєш.
- Мамо, але ж ти вже обіди проплатила.
- Ой, най буде, а як потім знов захочеться?
- Ну клади вже.
- Ой, який же ти в мене красень. Давай, до зустрічі ввечері. Люблю.
- І я.
"Клята школа. Перехід в іншу школу за два з половиною місяці до кінця геніальна ідея. Не могли мене залишити в минулій. Так, тато не винен, та й це також в моїх інтересах його підвищення, але це місто, а саме ті стіни шкільні тиснуть гірше сонячної радіації на озоновий шар атмосфери. Ще не було ані доби, щоб не посміялися. І здається вірно було би не звертати уваги, але їх слова ранять надто сильно. Відбувши строк двох тижнів, можу навести наступні результати спостережень. Знання я завжди засвоював легко,ти знаєш, вчителі тут кваліфіковані - ознака хорошої акредитації. Але не здорового колективу.  Я 11-класник, та й тут найпопулярніші мій клас та паралель, вони поділені на дві глобальні гендерні групи та скупчень менших за кількістю кіл людей, до яких можуть належати й менші класи. Перше угрупування - це стадо кіз, з вершиною - козлихою Ніною, єдині кого я не можу стерпіти. Щодня доїдає мій мозок низькосортними жартиками про мою вагу. Всі малі, починаючи з 5 класу, напевно, записали її собі у кумири. І оце бігають одна за одною, та кидає ядовиті порції, а ті слугують її відлунням.
А чому я назвав ці групи гендерними? Окрім жіночого пасовиська, є ще хлопці. Я з ними не спілкувався, та й вони до мене діла не мають, тому моє ставлення до них нейтральне. Вони завжди разом в їдальні,
або на перекури ходять. Всі дівчата в школі, мріють вступити в ряди кіз і мати хлопця з друзів Влада. То мій однокласник,  найпопулярніший хлопець, судячи з друзів Вконтакті. Але єдине, що не вписується в рамки, ну хоча в будь-якому правилі варто шукати виняток, з хлопцями часто можна помітити малу одну, класу 5 ну можливо, з натяжкою 6. Оце мене зацікавило, бо не розумію її там доречності.
Та й так я і існую, друзів поки не знайшов, а може й не знайду, ще два місяці, може й не потрібно. Наче нічого не забув, достатньо детальний опис?
Тепер твоя черга, ти як? Ще мене не забула?"
"Блін, Ярик, тримайся. Та, що я, нічого нового, з танців до школи і назад. За тобою сумую. 😭"
"Хах, не..
- Валехник, я перепрошую, що заважаю тобі псувати шкільне майно, але не міг би ти процитувати мою останню фразу?
- Я не псував.
- Ти псував мій настрій, ігноруючи урок, віддавай телефон, після дзвоника обміняєш на зауваження в щоденнику.
- Боже, ти можеш швидше пересуватися, взагалі то є люди, які хочуть вчителя почути. 
Це не коза, це демон, як не додасть щось, ніби помре. 
- Ой дивіться, хлопці, ви нічого не переплутали, урок вже як десять хвилин триває?
- Яніна Степанівна, ну ми були в директора, попри несамовитий потяг на ваш урок, занадто зашарілися в нього відпроситися.
- Боженько, йдіть вже.
- Я звісно щиро вдячний, Яніно Степанівно. Але Ви все ж перебільшуєте, я звісно майстерно запізнююсь, але рівняти якогось Божечка з Боженькою, то антихриство. Амінь, шановні. 
- Хах.
- Дмитро, ану сядь, бо зараз підемо назад до директора. Де доречі Літковець твій?
- Ну Ви знову перебільшили, він може й хоче, щоб я був його, але він мені ще не пропонував нічого на одному колінці.
- Хах.
- Ви смієтесь, а в мене горе, досих пір в дівках хожу, а Катерина в мої роки уже з москалями терлась, бачите, я готувався.
- Так, Божечко, договорився, щоденник на стіл.
- Заради української літератури ніяких щоденників не шкода. 
- Поговори мені, поговори. Валехник, я не забула про твій телефон, але чомусь не бачу його на столі.
Ота коза Нінка, завжди голосніше всіх сміється над його жартами. Хоч треба віддати йому належне Діма цей, найкращий друг і сусід по парті Влада, так вміє сказати, що тяжко не розсміятися. От і тепер, це було вже не настільки соромно класти телефон на стіл вчительки, бо вся увага була зосереджена на людині поруч мене. 
А найщасливіший момент мого життя з моменту переїзду відбувся за буквально 30 секунд. Я сиджу за останньою партою біля вікна, а Діма також за останньою, але посередині. І оця ж липучка не хотіла впустити моменту, щей Діма поруч, прагнула слави, бо ж він хлопець не дарма хороший - навіть в сторону її не дивиться. 
Це сталося феноменально швидко, що хід подій, я вже потім з відео однокласників зрозумів. Я йшов першим, та карга вирішила підставити портфеля, але тут задзвонив телефон Діми на парті, Діма перегнав мене, і перечепився через оту пастку. Ну хоча вона добилася того, чого хотіла - він глянув на неї, ще й таким поглядом, що потім вона підробила довідку і не ходила тиждень до школи. Зловтішатися не гарно, але я своїм терпінням напевно заслужив.