Глава 5

Ищите «своего». Не половинку. А именно «своего» человека. Вы его сразу узнаете. Как? А вы будете похожи, хотя на первый взгляд совершенно разные.

©️Э.Сафарли

- Все таки я дуже щаслива, що ви з чоловіком та онуками погодились зустрічати Новий рік у нас.
- Та це ми маємо Вас за гостинність благодорити. 
- Було б за що. Он діти як здружилися, наш Влад такий хлопець хороший, але трошки круть-верть, боялась не знайде однодумців, а він так здружився з Михайликом та Веронічкою, не можу натішитися.
- Так, і в школу он самі бігають. Нам з дідом уже кажуть дома сидіти. 
- Шкода не змогла ваша дочка.
- В них там зміна, а після корпоратив фірми, хай вже відпочине. А де там мій отой мужчина, ох десь вже пити побіг, ОХ ЯК ТИ АРКАШО ХОТЬ ПОНЮХАЄШ КОРОК ДО КУРАНТІВ, ПОПЛЕНТАЄШ ДОДОМУ, ЧУВ НО?
- Хах, не хвилюйтесь Аркадій Миколайович певно з Віктором моїм до машин пішли, але він в надійних руках.
- Ой дивіться, щоб мої ненадійні руки не зіпсували ваших надійних, він тут знаток.
- Хах, Ви буває, як скажете, день сміюся.
...
Бабуся хвилювалась, я це бачив за мене, попри навіть дідусеві слова. Добре хоч марно. П'ятий так не з грамотами, але ж спокійно завершив. Рік швидкий був через жорсткий графік. Вранці рано вставав, бо треба встигнути до двору Дімки дійти, нехай там п'ять хвилин спокійним кроком, але я тепер вже не одного Дмитрика напрягав би запізненням. Гуртом ходили: він, Михась, ще декілька хлопців з класу по дорозі підбирали. Потім після школи футбол або так де підем в телефонах посидим. Далі біжу заспокою бабцю, поївши і зробивши уроки. Далі назад у двір, якраз до тої пори малу з садочка приведуть. Отой сидимо в дворі шайкою - так нас сусідка Дімки з першого кличе.
З малою Мішиною, я сам не зрозумів але теми знайшлись, хороша вона. Літо швидко  видалося теж, то ми в табір з Дімкою оздоровчий поїхали, бо цей якусь біду підчепив ще на навчанні, грип чи що, мама його й записала на таке оздоровлення. А мені різниці немає, бабуся спитала куди хочеш, а мені тих чайків з ромашкою ще в перший місяць вистачило, але Дімка залишався довше заради нього і я лишивсь. Він лушпинок через сумління, що я ту ромашку ковтаю за компанію, почав в мене таємно її допивати - з його слів. Але щось цей лис думаю більше не хотів сам в квартирі сидіти, поки ми грали надворі, того і пив понаднормово. Серпень був мені як кістка поперек горла - я до батьків збирався. Якби дід не їхав через бізнес, думаю, бабуся б невпросила мене поїхати. Але так сяк пройшов місяць. 
Шостий почався в звичному режимі, лише тепер я ще більше боявся запізнитися, Мишка не треба було чекати - мала з нами йшла - у перший клас.
Матір Мішки з Нікою - тітка серйозна, не сильно тішиться вона чомусь, що ми гуляємо разом, але мене це хвилює в останню чергу. Проте он бабуся з дідом до баби і діда Міши прикіпили. Цього року часті гості в моєму будинку. Тому місце проведення Нового року та компанія мене не здивували. 
Вчора такий кумедний день був, поки всі ринки та крамниці відвідали, поки готування, прибирання. От дивуюсь я своїм старим, як так вони все гарно і дружньо роблять, вдома ситуація - докорінно протилежна. Подарунки гарні обрали, навіть мені дали гроші і дозволили самостійно обирати. Бабусі я горщика купив, вона ті квіти обожнює, але не витрачає зайвих грошей, але ту дідову квітку любить сильно, думаю не буде проти. Дідусю до колекції давно вже в Тимка з школи купив копійку, воно дрібниця а він колекціонер завзятий. Міха кросівки хотів, але не купляв ще з жовтня, думаю зрадіє. І Ніка. Тут я довго думав мале, що то їй купити, але просто якось добре з нею говорити, вона не обтяжує собою - гарна якість. Ото в результаті пазла їй купив, найдрібнішого серед усіх, нехай длубається маля. 
- Все вилазьте з тих комп'ютерів. Влад, біжи но діда кликай вже пора.
- Йду.
...
Ота хвилина цікава, скільки себе пам'ятаю всі радіють, серце б'ється швидше, а потім знову все йде звичним ходом. Але так треба, є речі, які можна пояснити набором слів, але просто немає сенсу. Так склалося і так має бути далі. Проблема лише в тому, що далеко не всі канони мають існувати вічно, але порядок їх передачі з покоління в покоління - занадто міцний, його ой як тяжко розірвати.
Але ж не всьому бути проблемою. В мене тоді на шостому році життя все кардинально змінилося, ніби стало простіше. Той Влад, хороший такий, з ним легко дружити, пазли буває допоможе складати і все так спокійніше з ним день у день. Він ніби щось змінив, полегшив. Він став для мене ніби другим Мішкою. Ми з Мішою довго голову ламали, що ж подарувати. Врешті решт, я намалювала листівку, а Міша навушники в бабусі випросив йому купити.
Дарувати приємніше ніж отримувати, дивно, хоч по суті в тебе нові речі з'являються, але коли він розгортав пакунка я посміхалась на всі ще не випавші зуби.
...
- Отож піднімемо цей келих за найдорожче, за втрати і здобутки року.
- Як чудово сказано. Ой перепрошую, я зараз повернуся.
- Баб, можна я дістану планшет, я знаю ти казала сьогодні, без техніки, але..
- Влад.
-Добре, не буду.
- Ні, я не за те, можеш, але скоро спати вже перша ночі давай не довго, добре?
- Ураа. 
- Стій.
- Стою.
- Батьки телефонували щойно, певно захочуть привітати.
- Бабусю, давай не сьогодні, я цей сплю,ти ж зразкова бабця - діти в тебе так пізно не бігають.
- Ну гляди, завтра без виправдань.
- Аякже.
- Біжи, щастя.
- А я домовився.
- Так, і я вас, діти. Хай Новий рік щастя, здоровля принесе. Дякую. Та ні. А друзі Владика з бабусею та дідом пришли, а ви як? Ой, ну теж добре. Ні, вже не сьогодні, спати повкладались ледь, завтра щойно прокинеться. Тільки ми оце ще сидимо. Так, так, і вас сильно. Прощавайте, цілую.
- Хах. 
- О, що там Тоню, все гаразд?
- Так, не хвилюйся. Діти дзвонили, вітали.
Не захотів говорити?
- Ні.
- Ну ще тиждень він точно не протримається, якщо вони на тебе вже перейшли.
- Ти про що?
-