Глава 4

Слишком много переживаем. Слишком серьезно воспринимаем. Надо относиться ко всему проще. Но с умом. Без нервов. Главное думать. И не делать глупостей.

©️Э.Ремарк

- Привіт, Дім.
- Привіііт, Михасик. До речі, це мій друг і тепер уже однокласник - Владик.
- Здоров.
- Привіт.
- Там Ніка автомати знайшла наші, що гайда грати?
- Ще б пак.
..
- Ну і тоді мене вона раптом вкусила.
- Так так, я як очевидець, можу з впевненістю заявити, що вона ні з того, ні з сього цапнула його після трьох каменів, кинутих Дімкою у неї.
- Хах.
- Так, де вже твоя бабуся, засидівся ти бачу.
- Не проганяй з моєї кімнати.
- Ай сам його поженеш, як дізнаєшся, що він зроб..
Як я люблю цей його погляд, ну от вчеверить

потім дивиться так, ніби ангел з бабиної церкви.
- Він про що?
- Це я на малу наїхав.
- Навіщо?
- Випадково, не так як отой, чесно кажу.
- Вибачався?
- Так, він вибачився.
- Мала, не з тобою розмова.
- Міша, та кажу ж все гаразд.
- Ну, повірю. Бачу пазла знайшла.
- Так, сумно було без тебе.
- Діти, я так подумала, ми йдемо в крамницю, може б ви пішли гуляти?
- Добре, мамо, йдемо збиратися.
...
- І він там потім сказав "менти", я так при мамі сказав, то вона не розсміялась. 
- Діма, ну ти даєш.
- Мішааа, Михасюю!
- Міша, там сестра кличе.
- Та чую, мала зачекай.
- Давай я схожу.
- Як хочеш.
- Що сталося?
- А де Михайлик?
Дивний в неї був голос, щей не оберталась.
- Зайнятий, пізніше прийде. Що у тебе?
Плаче, тихо так не почув би навіть, якби не підійшов.
- Ейй, чого це ти?
- Мама казала не бігати, а я не послухала, бульбашки..
Коліна в землі, бульбашки, ну як вода з них - в траві.
- Впала?
- Що тут в вас? Ну й даєш, чого знову ревеш?
- Мішаа, бульбашки.
- Ой, знайшла причину.
- Так мама сваритиме.
- Діма, неси но сумку з серветками, будем твоїм колінам прання робити. Влад, а ти вже куди? Мама казала нікуди не йти, тут чекати.
- Так, я не надовго. Он Дімка не встигне розповісти як маму любить до кінця.
- Іди куди, хоч.
- Діма менше язиком мели, де серветки?
... 
- Так от не можливо з ним домовитись.
- Ой, боженько. Ну ти якось всерівно не сприймай.
- Намагаюсь, а глянь, то не той малий, як його, Влад?
- Ой, справді він. Влад, що таке? Як щось захотів, могли зателефонувати.
- Ні, я не хотів турбувати.
- О, а бульбашки навіщо? В моєї Ніки ж є, чи халамидниця не дозволяла?
- Ні, я попросив, вона дала, але я впав випадково з ними, не хотів її засмучувати.
- Ой дай грець з ними, не забився?
- Ні, цілком цілий.
- Хах, ну то йдемо до каси.
...
- Мамоо, а я знайшов черв'яка, і сердечко для тебе виклав. Подивисяя.
- Дмитрику, зажди, пакунки покладу.
- Нік, тут я купив бульбашки, вибач ще раз, що розлив.
Я люблю посміятися над лицем Дімки, коли він щось не розуміє, але коли всі троє так дивилися то ледь не розірвався. Але з ролі виходити я не міг.
- Дякую.
Все, що вона сказала, але мені було більше чим досить. Я тепер знаю радість бабусі, коли вона спочатку купивши, потім сховавши під ялинкою, дивиться як ми відкриваємо подарунки. Ще більше розуміння і вдячность я побачив в очах її брата, хах єдиний хто так і залишився без краплі розуміння того, що коїться, це як завжди мій старий добрий Дімка, який похмуривши брови на секунду, мабуть намагався подумати, за мить знову почав діставати всіх своїми черв'яками.