Глава 3

Если б только я мог перестать думать, мне стало бы легче.

©️Ж.Сартр "Тошнота"

- Димитрій, я загубила торт, Господи, тільки ж дістала з холодильника.
- Мамусю, тута він, я понесу.
- Ой, ледь серце не стало, не лякай так матір, бо секрет паролю від інтернету піде зі мною до могили.
- Оце Влад, зараз ти пройдеш священний ритуал моєї матері: прогулянку з другого на одинадцятий поверх.
- Хах, а чому ритуал?
- А в мами закон, так як ми змушені платити за користування ліфтом, ми на другий завжди їздимо, але до маминої подруги - тьоті Маші, йдемо пішки, щоб бути здоровими.
- Сину, дорікаючи на матір, ти унеможливлюєш сьогоднішній похід до зоопарку. Ще хвилина і я - готова. Можете взуватися.
...
- Мамо, в двері дзвонять, Михайлик, Михайлик приїхав. 
Я бігла, як навіжена, забувши про все на світі, зокрема поріг в коридорі.
- Господи, ну що ж за дитина, ну от тобі легше стає, що вже й так люди не зна, що думають, споглядаючи твоє побите тіло. Ти ще й не хочеш дати тим синцям гоїтися. Вгамуйся заради всього святого.
- О, привіт, Катю.
- Привіт, Маш.
- Доброго дня, тітка Марія.
-Добрий.
Побачивши зовсім не мого брата, настрій зник туди ж, звідкіля і з'явився, залишивши бажання повернутися до кімнати.
- Так, ану куди пішла, розвернулась і привіталась.
- Добрий день.
- Ой, і отак цілісінький день, на найменший гуркіт за дверима біжить, очікуючи Мішку. 
- А що, він ще не повернувся?
- Да де там, у їхнього батька до всіх інших переваг і вдавана пунктуальність належить. Ой, ну гаразд, діти йдіть до Ніки в кімнату, там я і солодкого вам залишила, а ми певне з тьоть Катею на кухні покавуємо.
Не люблю коли вона так говорить про нього. Конфлікт - це сутичка лише тих, хто сперечається, а ця агітація і силове перетягування на свою сторону має протилежний ефект. Чим більше вона сварить батька, тим більше мені імпонує його спокій. Ну розлучилися ви, чому я маю знати всі подробиці проти своєї волі. Так, її зрозуміти теж можна він був далеко не подарунком в шлюбі з нею, приніс їй багато турбот і горя. Але під час тиску на той фактор, що вона мене народила і бажанні цим привернути мене до неї, вона забуває те, що його участь була теж вагомою. Мій батько хороша людина і матір напевно такою ж була. Просто їхнє поєднання відштовхує мене цілком від думки про шлюб, кохання. Є люди, як оці двоє, протипоказані одне одному але щось їх зв'язує, і в результаті маємо далеко не "Щасливі разом".
Коли ми зайшли в кімнату вона сиділа тихо, складаючи пазл. Навіть не подивилась на нас. Дімка то вчора розповідав, що та її дивність, не лише мною помічена. Вона тиха, спокійна, може навіть надмірно, як для свого віку, від дітей в дворі відсторонена, лише з братом грається. О, повертається.
- Мішка вчора сказав знайти автомати ваші. Он вони, на столі.
- О, дякую.
Діма товариський хлопець, в цій квартирі як господар, але з нею він казав, що без брата її Міші, гратися не цікаво. Він пішов до столу, без будь-якого бажання іти до малої, я б теж пішов за ним. Але вибачення ніхто не відміняв, тим паче моя совість, як той комар з вчорашнього дня п'є в мене кров, а побачивши її жовті синці і подряпини - той комар уже в отого крокодила перетворюється, з якого були зроблені черевики татового гостя одного разу.
- Привіт, я Влад, ти мене пам'ятаєш? Я цей тоді..
- Так, я..
- Ніка, так, мені Діма казав. Ти, цей, вибач мене, тоді як дурень не дивився, куди їду.
- Все гаразд. Не хвилюйся.
- І дякую, що не розка..
- НІКАА!!
- Мішшааа!!
Боже, як давно я його не бачила. 
- Ай.
- Ой вибач, певне я засильно стиснув, то все щастя. 
- Ні, ні, тобі можна.
- Ну і скільки можна було його возити, сказано о другій, а тобі я бачу закон не писаний, давно не бачив адвоката?
З-за Михайликової спини, я його побачила. Тата.
- Привіт, мале.
- Привіт, тат. 
- Твого адвоката я бачу частіше власних дітей, та й не могла б ти спокійніше себе поводити при дітях.
- Останній хто мені буде вказувати це ти.
- Гаразд, ой, Міш. От ми мудреці, телефона твого забули в машині. Ходімо, Ніка допоможеш забрати.
- Куди ти дитину береш, сам уже не в змозі, чи знову підлогу з стелею сплутати боїшся?
- Ідемо, Ніка.
Завжди цінувала його вміння промовчати, і те що напевно це перейшло й мені. Мішка ніколи не змовчить як його зачепиш. 
- Ну, розповідай, що ти як?
- Все добре, ви як там з'їздили?
- Ой, чудово, крихітна. Ти ще раз вибач, але той футбол, не думаю, що тобі цікаво було б. Але наступні вихідні - цілком твої.
Я сиділа і посміхалась, відчувала, що ще трохи і матір почне телефонувати порівнюючи швидкість мого батька з равликом, якого Міша мені одного разу в волосся жбурнув. Але тут з ним в машині мені просто хотілося сидіти і мовчки посміхатися.