Глава 2

На самом деле каждый из нас — театральная пьеса, которую смотрят со второго акта. Все очень мило, но ничего не понять.

©️Хулио Кортасар «Игра в классики»

- Добый,  добрый. Поздоровайся с мальчиками.
- Привіт.
Вони швидко пішли далі, а я стояв як укопаний ще з хвилин 3.
- Да ну тебе, я їсти хочу, хочеш постояти стій, але прийдеш до мене сам, кажеш, що розумніший то не загубишся.
- Дмитрику, ну от ти як та іграшка у собаки між щелепами оце як почне пищати, не зупиниш.
Сміючись ми пішли до ліфту. Жарти жартиками, а Діму я знаю з садочка, та й живемо в сусідніх районах, всі літні місяці з ним проводжу, а зараз, як переїхав до бабусі на осінь підемо з ним в один клас. Кумедний він хлопець, як брат мені. І так треба ж було, щоб жив в одному будинку з "жертвою" моєю. 
І як ця мала другий раз поспіль мене здивувала. Я підвівши очі її впізнав одразу, по очах, і вона хоч і не привіталася те ж знала хто я. Але її мама не знала, вона на мене і уваги не звернула. Виходь ситуація гірше ніж я думав.. Вибачатися хотів через силу бо знав, що отримаю на горіхи, але тепер мене їстиме власна совість.
- Дмитричку, завтра йдемо в гості до Марії Степанівни.
- Мамоо, не хочу завтра я хотів в зоопарк, навіть тато обіцяв. Та й не хочу з тою малявкою гратися, я не нянька.
- Ой ти ніби в мене вже дідусь. Встигнеш всюди, просто пізніше, доречі можеш Владика запросити. 
- Обійдеться, він шуткує з мене.
- Так не гарно, сину, то твій друг.
- Тьотю Катю, не потрібно, я звісно вдячний, але завтра я бабусі допоможу в поліклініку піти.
- Ой, захворіла?
- Ні, дякую не хвилюйтеся, просто колега колишня занедужала, ми просто завітаєм, щоб її старі кістки повеселити.
Ой, з того як тітка Катерина засміялась певно не треба було дослівно передавати бабусине пояснення, от отримаю по шапці.
- А з чого раптом нам дряпатись на той 11 поверх, мамусю? 
- Дмитро Сергійович, будьте коректнішим у висловленнях.
- Вибач.
- Гаразд. Завтра приїде Михайлик. То я й подумала, що ти побачитись захочеш.
- Оо, то я ж не знав. Звісно підемо.
- Ой хлопці не знаю як ви, а я наїлася. 
- Дякуємо!
- Пограйтесь в кімнаті там злива насувається, пізніше вийдемо на двір.
...
- Та це просто серія нова вийшла, там такий був не віриш, зараз покажу. Йомайо, мамо, ну ввімкни інтернет.
- Гроза пройде тоді, раніше навіть і не чекай.
- Ото сам прийдеш додому і побачиш, ще показуй йому.
- Хах, ну і побачу. А, Дімо, я тут спитати хотів.
- Хотів то питай.
- Ця малявка до якої ти завтра йдеш.
- Аа, хах то ж та твоя перешкода. 
- Не треба так.
- Ну ти ж знаєш, то не зі зла.
- Звісно. 
- То, та Ніка одним словом. На 11 поверсі живе. З мамою та братом, оцей Михайлик, ти пам'ятаєш, мама казала за нього?
- Так, так.
- То він хороший. Менший на рік за мене. Разом в школу вранці ходимо.
- Зрозумів. О, а це в тебе давно було? Не бачив раніше.
- Та, ні. Завтра тато приїжджав, то і приві..
- Хлопці, вибачайте потурбую вас трохи. Говорила щойно з Антоніною Василівною, якщо звісно захочеш, Владику, можеш в нас лишитись, бо злива щось не припиняється.
- Ой, я б може і не проти, але ми ж в поліклініку йдемо.
- Так так, вона казала, що має піти, але сама вже напевно. Завтра підеш з нами у гості, а потім або дідусь або вона заберуть пізніше тебе.
- Якщо Ви не проти.
- Ой, яке проти, дивись лише як Дімка мій зрадів.
- Щось мені здається, що Дмитрик зрадів запаху їжі з відчинених дверей. 
- Мамо, я проти щоб цей залишався, він тільки й робить що кепкує. Хіба що ти інтернет ввімкнеш.
- Який розумний. Ні, вже пізно. Зараз суп доварю, поїмо і спати.
- Ну добрее. 
...
- Добре, даю твою сестру.
- Мішка, привіт. Та ні, я слухняна, а ти як? А так, той добре. Та гояться вибору нема в них. Завтра приїдеш і сам побачиш.
Хах, не можна так, мені треба шоколад, щоб рани швидше гоїлись, не смій з'їдати, і без того вже великий. Так, прийде Дімка з мамою. Добре пошукаю, а який зелений чи синій? Зрозуміла, обидва. Я доречі бачила його сьогодні з тим хлопецем, ну пам'ятаєш, що ну цей, наїхав. Ні, не треба такого. Та що, не привітався, дивний якийсь, тільки так дивився довго. Ні, лише з Дімкою. Так, я знаю. І я дуже сумую. Давай не барись. Міш, а ще хотіла спитати, тато привезе? Ураа. То, добре, бувай. Люблю, чекаю.
- Договорила?
- Так.
- Занеси телефон у кімнату, чистити зуби й у ліжко.
- Добре.