Глава 1

Говорить правду легко и приятно. Только ведь за нее добрые люди и на кресте распять могут.

©️''Мастер и Маргарита''. Булгаков

- Я впала.
- ЯКЕ ДО БІСА ВПАЛА Я НІБИ НЕ БАЧУ, МЕНІ ПІТИ ДО ДРУЗІВ ТИХ ТВОЇХ НЕДАЛЕКИХ МОЖЕ ХОЧ ВОНИ ЩОСЬ СКАЖУТЬ?! ГА?
Ненавиджу крик. А в неї інакше й не виходить. Люди змінюються, частково вірно. Фізично зміни можливі протягом всього відведеного часу, але у психічні поза підлітковим віком я не вірю. Це запрограмовано, кожен вчинок вже десь там в тому колобку на шиї сформувався, якщо це сталося то жодна страхова не візьметься вам гарантувати, що такого більше не буде. Ха, в п.ять так не міркують. Ну так, згідна. Це результат довших спостережень. Але це моя матір, так колись я мріяла щоб мене переплутали в пологовому але ні. 
Сьогодні я прийшла побита. 
Але як доктор наук з дитячого страху до крику я їй не скажу хто це. Все загоїться, діти часто падають. А йому краще не контактувати з нею, в його очах я побачила розкаяння в момент зіткнення - більшого мені і не потрібно.
...

- Та блін, бабусю, та мала ніби нізвідки з'явилася, я чесно її не хотів ну цей. А потім і втікла, тому і не вибачився.
- Ойй. Вона сусідська?
- Ні, їздив до хлопця з садочка у двір, тутешня мабуть.
- Гаразд, але ти б спитав у друга що за дівчина, ти теж дитина вона зрозуміє, вибачся, так правильно. Піду помию велосипед, як раптом приїде батько і цю кров побачить - ті залишки мого Корвалолу після мого сьогоднішнього стресу йому треба буде віддати.
- Ніби я безрукий. Все сам зроблю. Йди відпочинь. Не хотів тебе лякати.
- Ой, не смій мені тут таке думати, мені все кажи, серцю також треба тренування. Піду, сину. Якщо?
- Якщо щось раптом, то я знаю де ти і кличу.
Вона посміхнулася. Вперше за останні півгодини. Не люблю її переляку. Але знала б правду сильніше б засмутилась. А вона хороша, таким сум не пасує за жодних модних тенденцій. Кумедно було з батьками пустував мене не хвилювали їх думки, та й які думки батько в роботі, матір оце повчала життю, не впоралася відіслала. 
Дімка дурний вкрай от кажуть перше десятиліття значний етап в розвитку, а там вітер гуде в тій голові. За собаками ганятися, хах ну от і вкусили. Але і я теж мені перший розумник, сміявся і втаранився в неї. Оце і пам'ятаю сміюсь - бац велик зліва я справа і засмагаємо. Але якби ж то сам, аварія мала жертву. Малу зовсім, під моїм велосипедом ледь побачив. Її бабуся кинулася її підіймати, супроводжуючи це дивними передбаченнями мого майбутнього. Да й я підбіг, підіймають її - побита, бліда і тут очі підняла. Я здивувався, я так не хотів там сльози побачити хоча і знав що побачу, але їх там не опинилося. Вона дивна була, там спокій був, хоча дідько я б навіть заплакав на її місці. Але вона не плакала тільки дуже пити просилась. Бабуся її повела кудись швидко, додому певно. І що мені стояти там три роки, я додому подався.
Але аби не знайшли мою бабусю. Вибачитись треба, але хай тільки спробують на неї за мою помилку сваритись, ох без вікон залишу. А чого вона так швидко ще б пішла, жалітись бігла. 
- Ба, а де ж та біс.. ой, ганічірка де? 

...

- І кажеш я дурень. Я по своїй вині себе травмував, а ти ні. Дімка ще молодець.
- Мене теж там царапнуло, єдине мене не бінтували як немовлятко а просто помив і забув. 
- Ойойой.
- Ти краще скажи чи ніхто про мене тебе не випитував. 
- З якого дива?
- От ну ні, я впевнений, ти - дурень. От мене з тобою тут часто бачать.
- Хто обзива..
- Дімка блін.
- Так бачать.
- Я наїхав на сусідку твою.
- Так. Ааа, ти маєш на увазі чи не хотіли про тебе що почути. 
- Ти диви, не дарма мама твоя умнінькім тебе кличе.
- Хаха. Ні не питали.
- Бабуся каже вибачатись, тай я не проти, часто вона в дворі?
- Ойй друже, вона ж мала геть с мамою чи бабою гуляє, а вони як побачать то будеш слухати багато.
- Ой я то перетерплю.
- Ну як скажеш, йдемо он краще поїмо, мама казала прийти о сорок першій.
- Дімуню, ну от купили тобі годинник, носишся з ним а голову ніяк не хочеш собі взяти.
- Ой, смійся смійся, оно скажу мамі тобі зіпсовану котлету посмажити посмієшся в туалеті. Добрива день! О привіт!