Розділ 9. Служба підтримки

Марта спробувала видалити «Кохану його брехні». У звичайному авторському кабінеті біля кожної книги було меню з налаштуваннями, але тепер кнопка видалення залишалася сірою. Вона натиснула «Зняти з публікації», підтвердила дію й оновила сторінку. На кілька секунд обкладинка зникла, а потім з’явилася знову. Кількість бібліотек збільшилася ще на двадцять три.

Марта повторила дію з телефону, вийшла з облікового запису, змінила пароль і завершила всі активні сеанси. Платформа надіслала підтвердження, що сторонніх входів не виявлено. За цей час під першою главою з’явилося ще кілька коментарів, а в календарі публікацій уже стояла наступна глава, запланована на дев’яту ранку. Марта відкрила її й побачила той самий текст, який двічі публікувала раніше. Єву замінили Мією, потім Ліною, але в одному місці автоматична заміна знову пропустила відмінок, і Влад назвав нову героїню старим ім’ям.

Марта виділила всю главу й написала замість неї:

Я не є авторкою цієї книги. Не купуйте її. Текст опубліковано без мого дозволу.

Вона зберегла зміни. Система повідомила, що глава успішно оновлена, однак після перезавантаження попередній текст повернувся. У журналі редагувань не залишилося жодного запису про її попередження.

З банківського застосунку прийшло повідомлення про зарахування коштів за передзамовлення. Марта спробувала повернути гроші читачам, але «Літерея» не дозволяла скасовувати придбання від імені автора. У розділі допомоги пояснювалося, що повернення можливе лише після звернення самого покупця. Трохи нижче платформа радила не хвилюватися через схожість нової книги з попередніми: «Впізнаваність є важливою складовою успішного авторського бренду».

Марта написала Вірі. Повідомлення позначилося прочитаним відразу, хоча була майже перша ночі.

Віро, у моєму кабінеті з’явилася книга, якої я не створювала. Її неможливо видалити. Зупиніть продажі й передзамовлення.

Відповідь надійшла за кілька секунд:

Дякуємо за звернення. Читачі дуже чекають на вашу наступну історію.

Марта перечитала повідомлення й написала знову:

Це не наступна історія. Я її не писала.

Ваші читачі цінують послідовність і впізнаваний авторський стиль.

Мені не потрібна порада щодо стилю. Видаліть книгу.

Ми поважаємо творчий вибір кожного автора.

Подальші повідомлення залишалися непрочитаними. Марта знайшла номер Віри в історії дзвінків, але автовідповідач повідомив, що такого номера не існує. Тоді вона відкрила їхнє старе листування. Усі повідомлення збереглися, проте тепер складалися з кількох однакових фраз про цільову аудиторію, впізнаваний стиль і необхідність регулярно радувати читачів новинками. Зникла навіть розмова, у якій Марта пояснювала, що її роман передусім розповідає про природу пам’яті.

На фотографії Віри була усміхнена темноволоса жінка в діловому костюмі. Марта завантажила зображення в пошук і знайшла його на кількох сайтах фотографій. Та сама жінка рекламувала банківські послуги, приватну стоматологію, курси успішного керівника та програму зниження ваги. Під одним зі знімків стояло ім’я моделі. Вірою її не звали.

Марта знайшла юридичну адресу «Літереї» у договорі й наступного ранку поїхала туди. Великий бізнес-центр стояв у промисловій частині міста, далеко від кав’ярень, театрів і книжкових магазинів. На першому поверсі працювали страхова компанія, кур’єрська служба та фірма, яка продавала системи відеоспостереження. Назви «Літерея» на інформаційній дошці не було.

Адміністраторка перевірила список орендарів.

— Такої компанії тут немає.

— У мене в договорі вказана ця адреса.

— Можливо, юридична. Багато хто орендує поштову скриньку.

— Мені потрібна редакція.

— Тут немає редакцій.

— А Віра? Відділ комерційних проєктів?

Адміністраторка ще раз подивилася на екран.

— У нас немає такого відділу.

Вона говорила спокійно й чемно, але Марті здавалося, що вже чула цей голос. Так само говорила Віра під час їхньої першої розмови. Те саме м’яке зниження інтонації наприкінці речення, та сама коротка пауза перед відповіддю. Марта придивилася до адміністраторки. Жінка була світловолосою і значно старшою за модель на фотографії, проте на мить їхні обличчя здалися однаковими.

— Читачі дуже чекають на вашу наступну історію, — сказала адміністраторка.

Марта завмерла.

— Що?

— Я сказала, що нічим іншим не можу вам допомогти.

На вулиці Марта дістала телефон. «Кохану його брехні» вже додали до бібліотек понад десять тисяч людей. Друга глава вийшла за розкладом, хоча вона видалила її з календаря. У коментарях хвалили Ліну, сварили Влада й сперечалися, коли він перевезе героїню до маєтку.

Марта подзвонила Катерині. Цього разу та відповіла, але розмовляла насторожено, ніби дзвонила давня знайома, з якою не залишилося спільних тем.

— Ти пам’ятаєш «Спільне вчора»?