Розділ 6. Бестселер

В архіві Анна й Максим мали знайти документ, який доводив, що зміни минулого почалися задовго до їхнього народження.

Натомість вони поцілувалися.

Цього не було в плані. Марта замкнула героїв усередині, вимкнула світло й змусила чекати до ранку, поки система безпеки знову дозволить відчинити двері. Анна нервувала. Максим намагався її заспокоїти. Вони стояли надто близько, а темрява давала можливість говорити те, чого люди не сказали б, дивлячись одне одному в очі.

Поцілунок виник між двома репліками.

Спочатку Максим лише торкався її обличчя. Марта перечитала сцену й вирішила, що жест нічим не закінчується. Додала ще одне речення. Потім друге. Анна не відсторонилася.

На цьому Марта завершила главу.

За перші десять хвилин під нею з’явилося двадцять сім коментарів.

НАРЕШТІ!!!

Я знала, що в архіві щось буде!

Максим, дотисни її!

Авторко, не смійте тепер робити вигляд, що нічого не сталося!

Кількість придбань за вечір перевищила весь заробіток попереднього тижня.

Марта лежала в ліжку й читала реакції. Люди сперечалися, хто зробив перший крок, чи злякається Анна власних почуттів і чи справді Максим намагається її захистити. Одна читачка написала великий коментар про те, що він, можливо, сам змінює минуле, аби прив’язати героїню до себе.

Такої версії в романі не було.

Марта перечитала коментар.

Якщо Максим знав більше, ніж казав, його допомога набувала іншого значення. Анна вже не могла бути впевнена, що зустріла його випадково. Навіть поцілунок ставав частиною можливої гри.

Задум був непоганий.

Уранці Марта додала до однієї з попередніх глав коротку сцену: Максим стояв біля фотографії Анни задовго до їхнього знайомства.

Читачі знайшли зміну за кілька годин.

Я ТАК І ЗНАЛА!

Він її шукав!

А може, це він украв її пам’ять?

Того дня «Вкрадене вчора» піднялося на шосте місце серед містичних романів.

Марта написала першу главу від імені Максима. Раніше весь текст був побудований навколо ненадійної пам’яті Анни: читач знав лише те, що знала вона, і не міг бути впевнений у жодній події. Інший погляд руйнував конструкцію.

Марта сказала собі, що одна глава нічого не зруйнує.

Максим не розкривав таємниці. Він лише спостерігав за Анною, згадував їхній поцілунок і думав про те, що повинен триматися від неї подалі. Чому саме — залишалося незрозумілим.

Ця глава отримала втричі більше вподобань, ніж усі попередні.

Читачі вимагали продовження від Максима.

Марта написала ще одне.

Незабаром кожна третя глава розповідала про його почуття.

Таємниця зміненого минулого відступала, але не зникала. Вона просто стала тлом для стосунків. Марта була переконана, що це тимчасово. Коли герої дістануться головного відкриття, філософська лінія знову вийде на перший план.

Проте до головного відкриття вони ніяк не доходили.

Максим запросив Анну до свого будинку, бо за нею стежили. Будинок спочатку був звичайним — невеликий, за містом, успадкований від батьків. Одна читачка здивувалася, як керівник дослідницького центру міг дозволити собі цілодобову охорону. Інша запитала, чому він не має водія.

Марта виправила.

Тепер центр був приватним. Максим заснував його на гроші родини. Будинок став маєтком, охоронець — начальником служби безпеки, а старий універсал, на якому Максим возив архівні коробки, перетворився на чорний автомобіль із тонованими вікнами.

Марта не називала марку. Читачі самі вирішили, що машина дорога.

Анна переїхала до маєтку тимчасово, лише заради безпеки. Максим виділив їй кімнату на другому поверсі. У сусідній кімнаті мешкав він.

Розслідування зупинилося ще на чотири глави.

«Літерея» надіслала Марті листа. Цього разу не автоматичного.

Редакторка відділу комерційних проєктів представилася Вірою й привітала з динамічним зростанням. Платформа хотіла додати «Вкрадене вчора» до великої рекламної добірки, але радила чіткіше визначити жанр.

Наразі обкладинка й назва обіцяють містичний трилер, тоді як основна читацька активність зосереджена навколо романтичної лінії. Точніше позиціювання допоможе книзі знайти свою аудиторію.

Марта відповіла, що роман передусім про природу пам’яті.

Віра не сперечалася.

Безумовно. Проте читачі приходять через обіцянку, а залишаються заради змісту.

Фраза здалася Марті розумною.

Вони домовилися про дзвінок. Віра говорила доброзичливо й жодного разу не вимагала змінити текст. Вона лише показувала цифри. Після глав від Максима продажі зростали. Після довгих діалогів про мову — падали. Обкладинки з обличчями відкривали частіше. Книги, у назвах яких читач одразу бачив тип стосунків, купували краще.