Розділ п'ятий

Чезаре

Бути деканом факультету – це все одно, що мати обов’язки справжнього короля, а права – слуги, в кращому випадку старшого по кухні. Ти відповідаєш за всіх і за все, що відбувається на території твого факультету, але притому можливості впливати на оточуючих – нуль. Навіть на студентів, бо відраховувати молодих магів можна, але дуже не рекомендовано.

Кофленда тримається на чарах, тут обдаровані майже всі. Якщо в когось прокинувся потужний дар, його треба будь-якою ціною навчити. Маг, випущений на свободу, може накоїти стільки лиха, що потім не оберешся.

Окрім того, за дивні випадки та іншосвітних гостей, що перебувають на території факультету, теж відповідає декан. І повинен докладати ректорові, а в рідкісних випадках – ще й самій королівні Мелані.

Чи варто дивуватись, що сьогодні в мене був той самий «рідкісний випадок», і я стояв перед троном Її Високості, підбираючи слова, щоб правильно пояснити їй ситуацію, не образити і самому  не потрапити в пастку?..

«Просто ти їй подобаєшся, – зітхнув Ліонель. – Не дивно, що вона викликає тебе. Крім того, Чезаре, ти принц, чи тобі боятись якоїсь королівни?»

Колишній принц, на щастя. Принц, що навряд чи повернеться коли-небудь до рідної країни. Там я загинув, провів привидом понад десять років і нарешті отримав другий шанс, у іншому світі, з крилами і зі своїми проблемами.

– Мені доклали про магію переміщення на території вашого факультету, лорде Чезаре, – ласкаво промовила Мелані, поправляючи своє пишне руде волосся, аби воно краще прикривало її вуха. Королівна завжди обирала саме такі зачіски, та й одяг, що приховував її тіло, ніби це могло змусити когось повірити в те, що вона не людської, а ельфійської раси.

Королева була напівельфійкою, і ніхто не знав, від кого вона зачала дитину. Для правительок Кофленди – нормальна справа, знайти собі пару лише для народження наступної спадкоємиці. Першою обов’язково народиться донька…

Мелані успадкувала батькову расу, і її це не влаштовувало.

– Так, Ваша Високосте, – я вклонився, – у нас трапився інцидент під час студентської практики. Портал розкрився прямо над полігоном. Гостя з іншого світу отримала травми, тому зараз вона знаходиться в медичному корпусі, введена в штучний стазис. Наша цілителька займається нею та обіцяє, що скоро дівчина прийде до тями. Тоді ми зможемо з нею поговорити.

– Ви чудово знаєте, де має знаходитися гостя з іншого світу, яка досі не назвала країну свого походження, – нагадала Мелані.

Вона піднялась з трону та підійшла до мене, помітно похитуючи стегнами. Долоня лягла на плече. Пальці іншої руки торкнулися махових пер моїх крил.

Я обережно підібрав крило, намагаючись надійніше приховати його від рук Мелані. Це як мінімум непристойно, так торкатися, а як максимум – доволі інтимно, і мені не хотілось підпускати жінку надто близько до себе.

– Якби ми направили дівчину до палацу, вона могла б померти, –  заперечив я. – Пробачте, Ваша Високосте, але я не міг ризикувати нею через закони.

– Але вимусили.

– Ні. Якщо послатися на статтю сто сімнадцяту закону про іншосвітян в Кофленді, ми не повинні чинити дії, що…

– Добре, добре, – зітхнула Мелані. – Ви повинні пообіцяти мені, що передасте дівчину в руки закону, щойно вона прийде до тями. Особливо якщо виявиться, що вона з Землі.

– Це дуже сумнівно. У неї ельфійські вуха.

– Це ще нічого не означає.

Тонкі пальчики Мелані знов обережно пробіглись по моїх крилах. Я невдоволено струснув ними.  В кращому випадку ці доторки просто лоскітні. В гіршому – взагалі категорично неприємні. Так було і з Мелані. Мені здавалось, що я відчуваю, як кожнісіньке перо б’є маленькими блискавками.

Такого не було поруч з іншими людьми. Я, наприклад, взагалі нічого неприємного не відчував, коли моїми крилами захопилась Соломія, донька нашої цілительки. Дитяча цікавість не змушувала відступати подалі і захищати свої крила.

Думка ж про те, щоб до крил торкнулась сама Стефанія, чомусь викликала приємне тремтіння і зацікавленість, яку я вперто намагався ігнорувати. Цікаво, як би це було? Ніжно? Обережно?..

– Ви посміхаєтесь, Чезаре, – провуркотіла Мелані, підступаючи до мене впритул. – Мені здається, ви згадали про щось приємне?

І знову ці доторки до крил, від яких мене мало не вивертає.

– Я просто радію тому, що нарешті матиму нормального медика, – відказав я. – Самі розумієте, травматизм на заняттях по бойовій магії присутній, а про корпус алхіміків я просто мовчу… Артефактори теж не відстають…

– Так, – Мелані скисла, і я зрозумів, що своєю відповіддю зруйнував якісь її таємні надії. – Що ж, якщо ми вже заговорили про академію, то змушена задати вам ще одне питання. Я бачила графік, і, здається, мова йде не про один портал з іншого світу на території академії, а про два. Проте другий надійно приховано. Не підкажете, хто це був? Ви зареєстрували потраплянця? Чому я тоді не отримала документів?

Відмова фліртувати з королівною дорого коштувала цій розмові; Мелані відступила від мене, страшенно невдоволена реакцією, та стрімко змінила тон. Тепер було зрозуміло, що віджартуватись не вдасться.