Розділ четвертий

Стефанія

Я вийшла з імпровізованої операційної за кілька годин, похитуючись і погано тримаючись на ногах. Зараз це була навіть не втома, а напруга. Втомою мене накриє пізніше.

Важко припустити, де саме була ця дівчина, що потрапила до мене на стіл. Але той факт, що довелось оперувати її в дуже сумнівних умовах, де стерилізувалось все чужим магічним даром, діяти доводилось всліпу, а я навіть не мала нормального асистента, тільки леді Алексію, яку ледве заштовхали до пацієнтки, так вона не хотіла нічого робити, досі шокував.

Я дивувалась, що таке взагалі можливо – і що я впоралась.

…Леді Алексія вилетіла геть, щойно я її відпустила. Другий мій асистент, той самий юнак, якому вправляли крило, вийшов з операційної на хвилину пізніше.

– Уламкові поранення – це погано, – зітхнув він. – Мені доводилось з таким стикатися…

Я підозріло глянула на нього. Виглядав Люц – так його, здається, називали, – достатньо юно. Важко сказати, на скільки. Двадцять? Двадцять п’ять? Проте уже по гострих вухах, трошки менших за мої, і по величезних чорних пір’їстих крилах я зрозуміла, що це ще один небесний ельф або щось таке саме безсмертне, тільки по-іншому називається.

– Дівчина житиме. Я перевірила все, що могла, те, що лишилось, чіпати поки небезпечно, – я стерла долонею піт з лоба. – А де доводилось стикатися?

– Та, в моєму світі… Було певний час неспокійно, – він скривився. – І траплялось всяке.

У мене аж на язиці закрутилось питання, чи він не з України, але я прикусила язик. Напевне, все-таки не варто буквально з порогу видавати всі власні секрети.

– Звідки ви, якщо не секрет? – спитала я.

– З Саору.

– З… Звідки?! – охнула я. – З Саору? Хіба це… То ж не тут.

– Ну, так, – Люц кивнув і поворушив крилами. – Я потрапив сюди через Сім Воріт. Іншосвітянин, потраплянець, як люблять говорити місцеві. Ось, навчаюсь, адаптуюсь до Кофленди. Тут непогано, хоча я сумую за домом. А там я служив.

– От воно що.

– Так, – кивнув Люц. – Навіть мав військове звання… Ай, не важливо, – він махнув рукою. – Коротше, є в мене досвід з уламками.

– А там все…

– Закінчилось добре, просто не одразу. Я сумую за Саором, – Люц потягнувся і потер свої ясні сині очі. – Ви залишитесь з нами, Стефаніє? Та, інша цілителька, вона ж геть ні на що не годна.

– Постараюсь. Якщо мене, звісно, приймуть. Трапилось непорозуміння, – пояснила я. – Чомусь нас обох запросили…

Звісно, я брехала. Ніхто мене не запрошував. Я тут самозванка…

«Що значить ніхто? А я тобі нащо? Я, між іншим, шановане божество, невже це також не рахується?!» – обурився Найсвітліший Вед у мене в голові.

Я його проігнорувала. Поки що життя в новому світі означало величезну кількість халеп, у які я або вже вляпалась, або ще тільки вляпаюсь з часом. Я ж тут нічого не розумію.

– Непорозуміння – то стандартне явище в Кофленді. Країна, в якій стільки порталів між світами, не може бути спокійною, – Люц зітхнув. – Сподіваюсь, ця дівчина з якогось магічного, просто промахнулась порталом. Бо якщо вона з Землі… То це дуже погано.

Та-а-а-ак… Не знаю, звідки вона, але я з Землі!

– А що не так? – поцікавилась я. – Мені не надто багато відомо про те, які в Кофленді порядки. Але, судячи з того, що ви з іншого світу, Люце, все має бути нормально?

– Потраплянці не заборонені. Звісно, офіційно повинні приймати тільки тих, що проходять через площу Семи Воріт, бо там розташовані законні переходи. Але переміщення між світами – справа тонка, тут просто так нічого не передбачити, – він виразно зітхнув. – Тому іноді буває, коли падають прямо на голову одне одному. Якщо це хтось з магічних світів, то їх зазвичай приймають через процедуру пропускного контролю, кілька додаткових тестів і все, ніяких проблем. А от якщо світ немагічний, то мають відправити назад. Зазвичай з немагічних до нас мало хто потрапляє, і всі, за кого я чув, були з Землі. Що з ними сталось – невідомо. Королівна звеліла відвести їх до підвалів, а потім…

Він затнувся і спробував бадьоро всміхнутись.

– Сподіваюсь, у неї просто секретний портал там, у підвалах, і вони вирушили додому, а не трапилось щось геть непоправне. Не хочу думати, що наша королівна може виявитись такою злою! Кофленда ж розрекламована, як країна мрій!

Я нервово посміхнулась.

– Ага. Ну, сподіваюсь, та дівчина з магічного світу. Коли вона прийде до тями, вона зможе нам все розповісти, – голос тремтів, видаючи моє власне хвилювання. – А як крило? Можливо, ще я гляну, не треба додатково заживити?

– Все добре! – запевнив мене Люц. – Я нормально почуваюсь і в мене нічогісінько не болить, присягаюся.

Я була б рада сказати те ж саме, але, на жаль, зараз я відчувала тільки страх. Нам з Соломійкою назад, додому, ніяк не можна, там Петро. Мене взагалі посадять або відправлять у божевільню. А якщо у підвалах не портал, а таки щось гірше… про це страшно навіть міркувати.

Треба будь-якою ціною зберегти роботу!