Сни про катастрофу

Сон про катастрофу Ользі снився кілька разів.

В один з перших снів вона бачила себе з боку скелі, на якої стояла та спостерігала, як на берег мчить цунамі. Ольга бачила, як величезна чиста хвиля змиває берег і, буквально на очах, перетворюється на каламутну брудну масу, що несе уламки будов, вирвані з коренем дерева та людей, які раптово потрапили в потік. Вона бачила, як уцілілі чіплялися за уламки, сподіваючись вижити. Навіть так – просто ВИЖИТИ!

У черговому сні Ольга вже опинилася серед тих, кого змило величезною хвилею, саме тих, хто чіплявся за тендітні уламки та кого винесло на стрімчак. Там, на голому стрімчаку уцілілим якось вдалося організувати колонію.

Ольга уві сні, ніби наяву бачила, як люди, яким вдалося пережити найстрашніше, поступово поверталися до своїх звичок і починали з найпростішого – організації побуту. Хтось виловлював з моря уривки тканини, що повільно прибивало до крутого берега, та намагався спорудити з них імпровізовані гардини, щоб прикрити ними дірки між природними гротами та невеликими плато. Хтось збирав берегом залишки їстівних припасів. Серед тих, хто вижив були навіть ті, хто шукав уривки книг та картини.

У їхньому маленьку світку тих, хто пережив катастрофу, кожен намагався вихопити з минулого життя, хоч шматок, хоч уламок того, що було дорого саме їм. Хоч осколок того, що могло допомогти зачепитися на новому притулку. Вони, ті хто вижили, не знали, чи будуть колись й хтось їх шукатиме. Деякі усвідомлювали, що, можливо, вони і є ті самі, кому пощастило більше за інших – ті, хто стануть родоначальниками нової цивілізації, побудованої на уламках минулого.

Всупереч тому, що снів про катастрофу було кілька, всі вони починалися однаково – із цунамі. А ось далі події розвивалися по-різному... Ольга пам'ятала, що в одному зі снів, вона пливла по тихій закривавленій річечці, з якої її знесилену витяг на берег хлопець у плямистій військовій формі. В іншому сні вона прибивалася до пустельного берега. Був і сон, у якому Ольга залишилася сама...

На одній з індивідуальних консультацій з Олександром Миколайовичем Ольга згадала про цей сон, який постійно повторюється. Лікар розповів про метафоричне значення снів і те, що можливо Ольга сприймає травматичні події, які відбулися з нею, як цунамі уві сні – тим, що можна було передбачити, але не тим, від чого можна було втекти. Олександр Миколайович наполегливо рекомендував згадати, що відбувалося напередодні сну з тим, що вона бачила у сновидінні. Лікар припустив, що в цих снах ховається те, що допоможе розпочати життя з нуля. Ще Олександр Миколайович багато казав про прийняття ситуації, про реабілітацію та точку опори…

Зараз, сидячи над своїм рукописним щоденником, Ольга намагалася співвіднести свої внутрішні відчуття до подій, які приходили уві снах. Вона описувала варіанти розвитку подій, які відбувалися після катастрофи та намагалася побудувати струнку теорію із взаємозв'язками із зовнішнього світу. Стрункої та логічної з усіх боків теорії не виходило. Перед госпіталізацією Ользі теж снився сон про катастрофу, саме коли її не врятували. Можливо, підсвідомість підказала, що саме тоді, на порозі лікарні, Ольга й була найуразливіша? Ольга губилася у здогадах. Настільки губилася, що вже четверта кулькова ручка з погризеним до мотлоху ковпачком валялася на тумбочці марним предметом.

На повному автоматі Ольга щосили прикусила зубами чергову ручку та міцно затиснула в кулаку прозору пластикову трубку корпусу.

— Ручки-с гризете? Мабуть замислились? — Почула Ольга знайомий вкрадливий голос Геннадія Вадимовича і... впіймала себе на думці, що вона зраділа візиту доктора-привида.

— Гри-жу, — відповіла перекручуючи слова Ольга, продовжуючи прикушувати м'який ковпачок до появи специфічного хрускоту пластику.

— Ну-с, гризіть собі на здоров'ячко, — за звичкою, яка склалася під час появ, Геннадій Вадимович підійшов до вікна, заклавши руки за спину, — а знаєте-с, серденько Оленька, що іноді корисно щось зруйнувати, щоб зрозуміти причину своїх негативних. емоцій. Ось як ви зараз, голубонько, методично знищуєте ні в чому не винну ручку. Чи все-таки винну в чомусь?

Лікар трохи схиливши голову до плеча уважно дивився, як Ольга продовжує зі всієї агресії прикушувати м'який ковпачок, залишаючи на пластиці глибокі сліди зубів.

— Ни-наю, — з-за ручки, що стирчала з кінчика рота, слова які вимовляла Ольга, кумедно спотворювалися, — мо-о-зе й учка ви-и-нна... — з куточка рота Ольги гидко скотилася краплина слини. Ольга поспішно витягла ручку з рота, тильною стороною долоні змахнула зрадницьку краплю та шпурнула ручку зі змученим зубами ковпачком на лікарняну тумбочку...  до інших змучених собратів. — Не знаю, Геннадію Вадимовичу, хто винен, — сказала Ольга вже нормальним тоном, — а ви знаєте, я вже чекала на ваш візит!

— Як мило з вашого боку, серденько Оленько! — Вигукнув Геннадій Вадимович, — потішили, старому... Мені аж ніяково, стало. А чекали з приводу? Або без?

— З приводу, — рішуче сказала Ольга, і випалила як на духу, щоб вже не було причин відступати, — Геннадію Вадимовичу, сни мені сняться періодично. Про катастрофу... — Ольга глибоко вдихнула повітря, як перед важливим протяжним заспівом, і швидко випалила, щоб не передумати, — сни про цунамі. Різні сни: в одних снах я рятуюся, або мене рятують, в інших я тону - сама від безсилля, або тому що хвилею накриває з головою так, що мені вже не вистачає сил вибратися.

— А після яких снів вам, голубонько моя сизокрила, приємніше прокидатися? — Геннадій Вадимович ще сильніше схилив голову до плеча, а його очі, які блищали за склом окулярів, здавалося, заглядали ще глибше в саму душу. — Після тих, де вас рятують чи не рятують?

— Звичайно, після тих, у яких я залишаюся живою! – Не замислюючись відповіла Ольга.

— Ось бачите, дорогенька, — з хитрим прижмуром за склом у золотистій оправі, сказав доктор-привид, — Ви, люб’язніша Оленька, самі все знаєте! Ви просто хочете жити, попри те, що з вами сталося... — Геннадій Вадимович ще хитріше примружився та підморгнув, — зауважте, рибонько моя, я жодного разу не поставив вам запитань про те, що з вами сталося. Й не сперечайтеся, — доктор зробив рішучий жест рукою, — але я бачив з вашого становища що з вами трапився неприємний емоційний шторм! Не треба, — зупинив Геннадій Вадимович, — навіть не кажіть що! Це ваше, особисте. Але мені здається, серденько Оленько, що не до того степу ви заблукали-с зі своїми щоденниками... Ось самі подивіться на себе: нервуєте, ручечки... До речі, які пишуть, згризаєте-с до стану… ошметок... А все чому?