Щастя

"Що таке щастя? Як відрізнити щасливу людину від нещасної? Як самому стати щасливою???" — написала Ольга у щоденнику та відклала ручку убік.Знов пепечитала написане. Замислилася… 

Зараз, коли гостра фаза депресії відступила, а лікування почало приносити перші результати, Ольга все частіше запитувала себе: як жити далі? Вже після того, як вона вийде із клініки. І питання щастя було одним із тих, які хвилювали найсильніше.

"Здавалося б, що тут складного, — продовжила писати в щоденнику Ольга, — Якщо людина задоволена життям, значить, вона щаслива. А чи означає те, що щаслива людина завжди задоволена життям? Чи ні? І чи багато на світі людей, задоволених життям і водночас щасливих?"

Ольга згадала про що розмовляли найчастіше знайомі та приятелі. З сумом та розчаруванням упіймала себе на думці, що практично всі бесіди з друзями, родичами, колегами – були зосереджені навколо скарг та невдоволення. У одного зламалася машина, інший нахамили в магазині, у третіх у сім'ї постійні лайки, четвертий сидить без роботи, п'ята з роботою, але без грошей. Виходять вони всі нещасні люди? Чи таки ні? Адже іноді ті, хто ще п'ятнадцять хвилин тому із захопленням скаржився "на життя", раптом починав усміхатися. А іноді навіть сміятися!

— О, серденько Оленько, ви ніяк щоденничка завели? Чудово!

Почувши знайомий голос Геннадія Вадимовича Ольга мимоволі посміхнулася, чекаючи на нові кумедні історії про прокази Андрюшеньки.

— Про що пишете, дорогенька? — Поцікавився Геннадій Вадимович, тишком-нишком заглядаючи в записи, — почерк у вас, голубоньку, вкрай цікавий! Ось дивіться, — показав пальцем на рядки лікар, якого «вже не було в живих», — у вас, любонько, енергійний розчерк пера: літери в кінці рядка, наче вгору тікають. Це значить, Оленько, що ви дуже нетерплячі. Настільки, що геть-чисто ігноруєте завитки на крайній літері слова та, начебто, обриваєте написання. А при цьому, серденько... ви подивитеся яка чарівність вітає у рядочечках! — Геннадій Вадимович помітно надихнувся, продовжуючи вивчати почерк Ольги, — ось, дивиться самі. У вас у літерах "ве", "де", "ер" та "у" не петельки виходять, а прямі такі... ух, як бризки в різні боки! Як у Федір Михалича...

— У кого? — Перепитала Ольга, скоріше щоб переконатися, що її здогад вірний.

— У Федора, світ його, Михалича Достоєвського, звичайно ж! — Зі здивуванням у голосі вигукнув Геннадій Вадимович. — Ну, право, голубонько Оленько! Ви що ж ніколи про Федір Михалича не чули?

— Чула, звичайно, — з деякім ображенням буркнула у відповідь Ольга. Вона не могла зрозуміти своїх емоцій: чи їй стало прикро, що Геннадій Вадимович вважав Ольгу безграмотною селянкою. яка навіть ні разу у житті не чула про класиків літератури, чи... що ж її так зачепило в словах доктора-привида? — Я не думала, що Федір Михайлович теж... того... був... лікувався...

— Ви навіть не уявляєте, серденько Оленько, кого ми тільки мали честі бачити у наших стінах! — Натхненно вигукнув Геннадій Вадимович і хитро підморгнув, — Щоб вам було відомо, голубонько моя сизокрила, хвороби душевні не вибирають до когось підступатися, а когось уникати. Так що, дорогенька, — підбив підсумок лікар, — у нас тут й письменники-поети мікстурки приймали, й генерали при еполетах, й революціонери, й художники, й митці усіх порід та мастей... А що стосується, Федіра, світ його Михалича, — Геннадій Вадимович знову хитро підморгнув Ользі, косячись у бік щоденника, що лежав на ліжку, — думаєте, голубонько, міг би Федір Михалич так докладно описати душевні муки, якби сам... як то кажуть, на власній шкурі, не пройшов випробування хворобою? Те саме й воно, люба, те саме й воно... — Геннадій Вадимович зробив глибокодумну паузу, а потім ніби схаменувшись, додав, — до слова, шановний Федір Михалич писав не тільки трагедії. Ви, серденько Оленька, читали-с  його "Чужу дружину та чоловіка під ліжком?" — Не чекаючи відповіді Ольги, Геннадій Вадимович продовжив сам, — право слово, голубонько, це ж найвища майстерність гумору! А діалоги? Просто шедеврально!

Геннадій Вадимович захихотів, мабуть, згадавши епізоди із книги Федір, світ його Михалича, та його окуляри в тонкій оправі із золотого металу, від сміху затанцювали на носі лікаря. Закінчивши сміятися, Геннадій Вадимович зняв окуляри, дістав з кишені білосніжного халата, таку ж білу мереживну хустку, та почав протирати окуляри, примовляючи:

— Ласкаво прошу вибачити, мене серденько Оленько, за такий недоречний сміх... нагадали ви мені, голубонько, про минулі часи, коли ми з... — Геннадій Вадимович урочисто поставив на ніс окуляри, та знову хитро підморгнув, — не будьмо, Оленька, порушувати лікарські секретики-с... А чи знаєте, дорогенька, що у нашому закладі-с не прийнято імена-прізвища вголос вимовляти? Про Федір, світ його Михалича, я б теж не сказав би вам, голубонько, якби його милість саме у нашу клініку потрапили-с. А так, зустрічалися ми з Федором Міхаличем на рауті в стольному граді Москві. Найцікавіший раут, скажу я вам, серденько Оленька, був. Про що ми тільки розмови не вели: й про життя, й про політику, й... про просте житейське щастя... — Геннадій Вадимович уважно глянув на Ольгу, — точно! Ви ж теж, дорогенька моя, про щастя розмірковували в щоденнику! Покірно прошу вибачити мені, серденько Оленько, — Геннадій Вадимович приклав руку до грудей та зробив шанобливий уклін, — це ваші завитки в літерах відвернули мою увагу від найголовнішого! 

Ольга уважно слухала лікаря-привида. За час перебування у клініці, вона вже зрозуміла, що Геннадій Вадимович приходить не всім поспіль. Хтось тільки бачив, як лікар-привид ходить по лікарні, заклавши одну руку в кишеню, а другу – за лацкан білого халата. Інші чули лише голоси. Треті розмовляли з кимось невидимим. Для багатьох із лікуванням видіння припинялися. Лише деякі не тільки бачили. а ще й розмовляли с Геннадієм Вадимовичем так, як вона

Спочатку Ольга теж приписувала візити Геннадія Вадимовича до галюцинацій. Але після багатьох обстежень, живий та справжній лікар Олександр Миколайович, запевнив, що у випадку з Ольгою це точно не галюцинації. Та й бібліотекарка якось казала, що клініка, в яку потрапила Ольга по чистому випадку, входить до списків найзагадковіших та містичних місць, що обросли численними міськими байками та легендами.