Пустельник

Ольга сиділа на ліжку і машинально тасувала новеньку колоду Таро "Ери Водолія". Цю колоду Ольга побачила в маленькій книгарні, яка зайняла скромний куточок в холі лікарні між аптечним кіоском і вхідними дверима.

Вона б і не помітила колоду, якби... не випадок. 

Продавчиня потягнулася за журналом, з обкладинки якого посміхалася якась дівчина в бікіні, і зачепила ліктем імпровізовану вітрину. Журнали, книги та газети з шелестом розсипалися по підлозі яскравим паперовим калейдоскопом. З вороху друкованої продукції якимось чином вистрибнула новенька колода Таро й шльопнулася прямо біля ніг Ольги.  

Оглянувшись навколо, Ольга нахилилася і підняла колоду.

— Дівчина, швидко дайте сюди товар! — Гнівно блиснула очима продавчиня, і щось пробурмотіла про психів, які бродять по лікарні та викрадаюсь товар.

— Жіночка, — заступилася за Ольгу миловидна медсестра, простягаючи гроші за журнал, — я бачила, що дівчина тільки підняла те, що у вас впало. А психів, як ви сказали, сюди не пускають. Якщо дівчина вільно ходить по лікарні, значить вона вже здорова і скоро повернеться додому.

Ольга не хотіла вступати в марну суперечку. Вона просто розцінила те, що відбувається, як "знак згори" і вирішила купити колоду карт.

— Скільки коштує? — Запитала Ольга, дістаючи з кишені халата купюру, тим самим показуючи, що у неї є гроші та вона має намір заплатити.

— А там що цінника немає? — Продавчиня здивовано підняла густо нафарбовані брови й скривила губи, — дивно... повинен бути приклеєний ярличок... зараз подивлюся...

Продавчиня перебирала якісь аркуші з цінами, але вартості колоди Таро ніде не знаходила.

Очікування почала обтяжувати Ольгу, вона поклала на прилавок кілька купюр:

— Сподіваюся, цього достатньо?

— Гаразд, забирай, — розв'язно махнула рукою жінка і продовжила розкладати товар по місцях. Свою роботу жінка супроводжувала бурмотінням, що краще б вона залишилася торгувати на "Балці", ніж "тут" серед хворих на голову...

Чому "тут", в теплому лікарняному холі було гірше, ніж на величезному міському книжковому ринку, Ольга так і не зрозуміла. Вона просто мовчки поклала колоду в кишеню і пішла до своєї палати – день видався сумбурний.

Вранці на обході Олександр Миколайович з посмішкою сказав, що днями Ольгу випишуть з клініки. Ця новина одночасно радувала і... насторожувала. Як вона буде жити після клініки? Як знайомі сприймуть факт, що Ольга була в "божевільні"? І, взагалі, чи варто комусь доказувати, що вона не псих? Можливо цю сторінку потрібно просто постаратися забути, як жахливий сон?

Думок в голові було багато. Щоб відволіктися від роздумів, Ольга зірвала з колоди пакувальну плівку і висипала карти прямо на лікарняне ліжко.

Карти хаотично розсипалися, відкриваючи барвисті картинки. Ольга брала в руки то одну карту, то іншу. Уважно дивилася на друковані зображення і ловила образи, які малювала в голові уява.

Особливо відгукнулася в душі карта "Пустельника". Ольга уявила, як старий довгий час прожив на самоті у печері в пошуках вищої мудрості. А потім, втомившись чекати, відправився в далекий шлях, спираючись на палицю та підсвічуючи стежку розсіяним світлом свічкового ліхтаря. Хоча відлюдник був старий, а шлях нескінченний — він нікуди не поспішав. Він просто повільно йшов крок за кроком вперед...

— О! — Почула Ольга прямо над вухом знайомий вигук Геннадія Вадимовича, — які оригінальні ілюстрації! Ніколи не бачив таких раніше...

Ольга інстинктивно пригорнула карту картинкою до себе і з переляком подивилася на доктора-привида, очикуючи негативної реакції. Але доктор, здавалося, не помітив страху Ольги та, простягнувши руку до розсипаних на ліжку картками, запитав:

— Чи дозволите-с подивитися, серденько-Оленька?

Ольга кивнула, чомусь продовжуючи притискати до себе карту Пустельника.

Тим часом Геннадій Вадимович, по-хазяйськи присунув до ліжка табурет, сів і почав перебирати розкидані карти.

— Ні, ви тільки подивіться, голубонько, який Диявол прямо-з диявольський-предиявольскій ... — Геннадій Вадимович із захопленням показав Ользі картинку і відклавши в сторону карту Диявола, продовжив копатися в колоді, примовляючи напівголосно, — яка краса! Які метафорки! Ви тільки подивіться, який "Місяць"? Який символізм! Яка графіка! Право слово, у Карла я бачив колоду набагато скромніше...

— У якого Карла? — З цікавістю запитала Ольга.

— Ну, звичайно-с, у Карла Ґустава Юнга, — жваво вигукнув Геннадій Вадимович, як би кажучи: "ну, право, дорогенька, як можна цього не знати?" — А ви, знали-с, що гер Юнг, був першим-с, хто став застосовувати в психіатрії... ммм ... нетрадиційні методи: окультизм і карти Таро?

Доктор-привид уважно подивився прямо в очі Ольги, коли побачив в її погляді подив і цікавість, продовжив:

— Так ось, голубонька-Оленька, саме гер Юнг вважав-с, що для лікування душевних хвороб умісні усі методи... Оленька, — раптово переключив розмову Геннадій Вадимович, — а ви карту Пустельничка не бачили-с випадком?

Тільки зараз Ольга зрозуміла, що весь цей час продовжувала притискати до себе карту:

— Цю? — Ольга невпевнено простягла карту.

— Так-с, саме він і був потрібен... ох, зізнайтеся, серденько-Оленька, — Геннадій Вадимович хитро пригрозив пальцем, вихоплюючи карту з рук Ольги, — ви на підсвідомості карту Пустельничка з колоди поцупили-с? Душею, можна сказати, відчули, що Пустельник — одна з найглибших карт? — Доктор хитро захихикав.

Потім, помітивши в очах Ольги мовчазний інтерес, доктор-привид продовжив:

— Ось, дорогенька, подивіться на Пустельника уважненько. Він йде своїм шляхом відомий самопізнанням. Так-с, він старий і немічний. Але хіба є ідеальний час і вік для пошуку свого Шляху? Немає, голубонько, немає... Кожен приходить на свій шлях свого часу. Саме тоді-с, коли він готовий пізнати, зрозуміти та прийняти самого себе. Розумієте-с, Оленька? Все негативне в житті виходить з того, що людина не знає себе та... — Очі Геннадія Вадимовича блиснули за скельцями окулярів живим запалющим поглядом, — що найважливіше, людина не вміє, як би це не сумно звучало, спілкуватися з самим собою. Люди, живуть підміняючи власну внутрішню істину, наведеними ззовні уявленнями та... самовпевнено вважають, що це є Істина. А потім, — доктор тикнув пальцем в карту Пустельника, — залишивши позаду кращі роки, розуміють, що насправді й не жили. Хтось, йде до своєї печерки, хтось вдаряється в маргінальні духовні практики, а хтось, просто пропалює своє життя ... І все заради того, щоб зрозуміти, що у них вже є ВСЕ! Розумієте-с, голубонько моя сизокрила, ВСЕ вже є в них самих!