Передмова від автора

Під час роботи журналістом, одного разу, я прийшла до “Сабурової дачі”, щоб взяти інтерв’ю для статті в одного з лікарів. 

Величезна територія лікарняного комплексу, яка на той час вже місцями була зруйнована, залишила у мене неординарні враження. Тільки уявіть собі: вже понад двісті років “Сабурова дача” бала та є спеціалізованою психіатричною лікарнею. Більш того, на початок XX століття вважалася найбільшим центром по дослідженню психіатричних розладів на просторах Російської імперії. 

У далекому 1812 році генерал Петро Федорович Сабуров — намісник Катерини II на Слобідській Україні, передав свою резиденцію під “богоугодний заклад”. Так лікарня, яка відома зараз як Харківська обласна психіатрична лікарня № 3 отримала власне ім’я: Сабурова дача, Сабурка або Соборка. Майже в цей же час лікарня стала також місцевою легендою, місцем екскурсій містиків і, взагалі, неодмінним супутником всього екстраординарного та загадкового. 

За час свого існування “Сабурка” стала притулком для письменників, поетів та революціонерів. 

Одним з перших відомих особистостей “Сабуровой дачі” був Всеволод Михайлович Гаршин, відомий російський письменник позаминулого століття. У другій половині 1870-х років студент Всеволод, разом зі своєю сім’єю переїхав з містечка Старобільськ до Харківської губернії, тобто Слобожанщини – у місто Харків. Саме в цей час він почав проявляти свої перші творчі таланти в фантазіях та казках, навіяних прогулянками по околицях міста. Водночас сучасники відзначили, що у творах письменника простежується різкий контраст між обтяженим сумним тоном оповідань та «ясним станом духу» їх автора.

Десятиліття потому Всеволод пропав... Згодом знайшовся майже за чотириста кілометри від Харкова неподалік від Орла. Гаршина знайшли та відправили у “будинок скорботи” — Сабурову дачу. Перебування в Сабурке протягом декількох місяців надихнуло письменника на його найвідоміший твір — “Червона квітка”.  

А потім гримнула перша революція. Як би це не парадоксально звучало, але ідеологічним центром революційного руху стала Сабурова дача. Саме тут, деякий час переховувався під виглядом душевнохворого, ватажок харківського пролетаріату Федір Андрійович Сергєєв (більш відомий, як “товариш Артем”). Лікар Петро Петрович Тутишкін сприяв революціонерові. Власне, він й навчив Артема основам психіатрії, що допомагало «товаришеві» ховатися від поліції серед пацієнтів імітуючи “буйну поведінку”.

Навесні 1919 року з Москви до Харкова прибув Велимир (Віктор Володимирович) Хлєбніков. На думку товариша по поетичному цеху — Володимира Маяковського, від'їзд екстраординарного та талановитого поета зі столиці, був нелогічним. Все тому що в цей час Харків знаходився в епіцентрі громадянської війни. Втім, якраз дії Хлєбнікова були логічними — йому було потрібно отримати висновок від лікаря, щоб... ухилитися від військової служби. Так поет став одним з перших, хто надумав “косити від арміі”. 

Володимир Якович Анфимов засвідчили у хворобливого на  вигляд молодого футуриста «надзвичайну нестійкість нервової системи» та «стан психіки, який жодним чином не визнається лікарями нормальним». В ході спостереження за Велимиром Хлєбніковим доктор приступив до експериментально-психологічного дослідження, яке дало б можливість з'ясувати професору «закономірності творчої фантазії» на прикладі поета-футуриста. Зі свого боку Хлєбніков з повною готовністю відгукнувся на запропонований експеримент Анфимова. 

У 1934 році відбувся ще один курйоз пов'язаний з Сабуровой дачею. Джерелом екстраординарної події став відомий український поет Володимир Сосюра. Майбутній класик української літератури вискочив на балкон свого будинку та почав кричати на всю вулицю: "Я чорний демон — дух вигнання". Сусіди, побачивши надмірно збудженого поета, викликали санітарів, які відправили його до Сабурки. Причому, відвезли не на “швидкій”, а на автомобілі, спеціально наданому народним комісаром освіти УРСР, щоб не посилювати психічне здоров'я поета. 

По прибуттю на "дачу" Володимир Миколайович влаштував скандал у всій красі свого маніакально-депресивного психозу. Оскільки український "вісник свободи" під час лікування щосили волочився за медсестрами, лікарі навіть було припустили, наявність у нього "еротичного психозу". Втім "еротичний психоз" не підтвердився, хоча одна з медсестер згодом й допомогла поетові бігти. Під час чергової кризи, лікування Сосюри продовжилося в Москві, де у нього не було такої великої кількості фанатів, готових щоразу допомагати з втечею. 

На думку деяких біографістів, в Москві Володимир Сосюра познайомився та добре спілкувався з Михайлом Опанасовичем Булгаковим й саме революційно налаштований поет-утікач згодом став прототипом для образу Івана Бездомного. 

Вже набагато пізніше, в 1962 році після спроби суїциду потрапив в Сабурку й "Едічка" — уроджений Едуард Савенко, більш відомий як Лимонов. Відпочивати "на дачу" майбутнього засновник опозиційного громадського руху "Інша Росія" відправила мати. В "Сабурке" юного опозиціонера "радісно" зустріли та прив'язали до ліжка у відділенні для буйних. Кілька місяців по тому один літній професор психіатрії, якого Лимонов у своєму романі назвав "професор Архипов", зробив висновок, що ніякої Едічка НЕ буйний. Він просто молодий авантюрист, який мріє про увагу оточення. Незабаром Едуарда Лимонова виписали, а у світ вийшла книга "Молодий негідник". 

Крім відомих осіб, які не приховували свого перебування в Сабуровій дачі, через клініку пройшло й багато знаменитих людей, які вирішили не афішувати такий факт своєї біографії та лікувалися інкогніто. 

Втім, через Сабурову дачу пройшло безліч людей. У свій розквіт психіатрична клініка могла одночасно прийняти 1440 пацієнтів. 

А потім будівлі стали занепадати, кількість корпусів й, відповідно, кількість ліжко-місць, скорочуватися. 

У момент розвалу в стінах Сабуркі виявився "місцевий божевільний" — Олег Митасов. Саме з його руки на міських будівлях стали з'являтися написи: