Просто літо, просто сонце

Дощик  краплею завис

На вишневій квітці.

Хмари опустились вниз,

Завмерли на гілці.

Я гуляю під дощем,

А весна буяє,

Ту весну люблю всім серцем,

Вона все те знає.

Спів птахів лине над лісом,

Який зеленіє.

Холод вже пішов на північ

І Душа радіє.

Пахнуть квіти і земля,

Та вода з травою

Я іду одна, хмільна,

Цією весною.

Скоро сонечко зійде

І краплі не стане.

Весна пройде, промайне

І літо настане.

                     ***

Гілка бузку на моєму столі

Пахне , сіяє та тихо вмирає.

Але в останні години свої,

Ніби все з себе у світ виливає.

Вона вливає у мене любов,

Тишу і сонце, жити бажання.

Гілка бузку на моєму столі,

Сяйвом наповнює, гріє коханням.

Я обійму її ніжно і тихо,

Прошепочу, що я дякую їй

За цю красу і за те, що розквітла

Та , що залишиться в душі моїй.

Дихайте, дихайте цим ароматом,

Та не ламайте квіти, гілки,

А то повернуться вам бумерангом

Зламані долі, пустка, піски.

Ми, тимчасово, вони будуть вічно, адже для цього створені.

                                ***

Так хочеться повірити в кохання,

Що все ще буде і почнеться знов,

В моїх думках таке сильне бажання

Про твою вічну і мою любов.

Хмаринка пропливає там, у небі

І схожа на вуста вона твої,

Я хочу доторкнутися до неї,

Як доторкнутися до вуст твоїх.

Нехай у світі все ще не спокійно,

Те, що гряде, прекрасніше за все,

Про що ми думали і на що сподівались,

Я вірю, зрозуміла я тебе.

А ти, ти мене чуєш, чи не чуєш?

Звертаєшся до мене, чи то ні?

Як зрозуміти, де знайти ту правду,

Що сили дасть нам і тобі й мені.

                   ***

Цей віночок із польових квітів,

Як вінчальний тобі подарую

І зроблю із бузини намисто,

А в уяві весь світ розмалюю.

Де з тобою щасливі ми в парі,

Де радіють навкруг наші друзі,

Сонце сяє і соловей в лузі

Гарно так його щебет лунає.

Я легка, як пір’їнка на вітрі

І обняти весь світ захотіла.

Закружляти у танці між квітів

У саду, що сама посадила.

Там троянди, ромашки, шипшина

І вже скоро розквітне калина,

Все це наша, моя Україна

Вільна, сильна, єдина країна.

                    ***

Я тебе відпускаю,

Бо більше не чую,

 Бо ми стали чужими

І я вже не сумую.

Серцем рвуся в дорогу,

 Розум тисне на гальма

І до твого порогу

Йду не я, бо я зайва.

Я втомилась від суму,

Що наповнює душу.

Я тебе відпускаю,

Я не хочу, я мушу.

Я тебе відпускаю,

Як кульку у небо.

Я тобі не важлива?

То і ти вже не треба.

               ***

Просто літо,

Просто сонце,

Я стою біля віконця.

Просто дощик з неба ллється,

Літо в крапельках сміється.

Усміхаються нам квіти,

Ті волошки сині в житі,

Ми зустрілись , ніби просто

І великого ти зросту,

Я маленька, Бог сміється,

Просто щастя вам дається.

                    ***

Я любила вечірню годину,

Все затихне, лиш пісня десь лине.

В небі зірки яскраво світять

І до нас ніщо не летить.

Не потрібно вистрибувань з ліжка ,

В соцмережах тільки мімішки

І ніхто не боїться сказати:

«На добраніч тобі мала».

Та стискає страх моє серце,

Коли бачу, як в небі б’ється

Моя рідна Україна,

За дітей, за землю, за нас.

Вже й не страх, а злість, і не втома,