Глава 12. Початок нового розслідування, чорна смуга і вплив секретів

Ці дві години я напружено працювала, а потім  швидко зібралася і вийшла з будинку, сказавши охоронцеві, що скоро повернуся, бо мені потрібно в торгівельний центр, дещо купити. 

Коли я підійшла до фудкорту, то побачила жінку в сірому плащі, у якій відразу впізнала Ольгу. Вона насторожено оглядалася навсебіч і виглядала якоюсь змученою, ніби її дуже щось тривожило. 

 — Доброго дня, — я швидко підійшла до неї. — Я Христина, подруга Саші. 

— Доброго, — вона знов озирнулась. — Ходімо, тут є одне кафе, в якому ніколи нікого нема…

Вона швидко покрокувала до одного з закладів на фудкорті. Він знаходився в найневигіднішій позиції, мав якийсь старомодний і неяскравий екстерʼєр, та й коли ми зайшли всередину, я теж побачила, що заклад точно не користувався популярністю, бо в ньому було багато порожніх столиків і всього пара відвідувачів окрім нас.

Дівчинка-офіціантка провела нас вглиб закладу, бо Ольга сказала, що ми хочемо сидіти в якомусь "тихому куточку". Потім ми з Ольгою замовили по каві та десерту і офіціантка нас нарешті залишила. 

— Я так зрозуміла, що з Сашею трапилось якесь лихо…. — сказала я, не дочекавшись, поки Ольга заговорить першою. 

— Моя донька вже декілька місяців знаходиться в психлікарні, — Ольга подивилась на мене. — А я нічого не можу зробити…

— Яке горе, — я зобразила, що шокована такою новиною. — А що сталося?  Що спричинило те, що вона захворіла? Адже вона була завжди такою веселою, оптимістичною…

— В усьому винен її останній начальник, хоч це й неможливо довести. Але я знаю, що це він. Саме через роботу там Саша перестала спілкуватись з іншими людьми, закрилась в собі. У неї був сильний стрес, певно, цей її начальник робив щось дуже погане, але донька так і не встигла мені нічого розповісти… Хотіла, але, яке співпадіння, саме тоді, коли вона хотіла все мені розказати, коли збиралась приїхати до мене, з нею стався той "нещасний випадок" і її як підмінили… 

— А який нещасний випадок з нею стався? — запитала я, відчуваючи неабияке хвилювання. Здавалося, ця інформація точно имає пролити світло на все, що трапилось із моєю попередницею, і може трапитись також зі мною…

— Вона потрапила в аварію разом із своїм начальником. З того моменту все почалось… Я пропонувала їй піти з тієї роботи, але вона казала, що не може, що підписала контракт. Вона не спала ночами, їй снились жахіття, вона почала приймати таблетки, снодійне… Врешті-решт підсіла на наркотики і це ще більше похитнуло її психіку. Він мав її звільнити, відпустити, але не став. І одного разу, вона… — Ольга раптово схлипнула.

 — А звідки ви знаєте, що вона підсіла на наркотики? Саша казала вам про це?  

— Ну, вона називала їх "ліками", але я особисто памʼятаю, як їздила за антидепресантами, коли вона не могла навіть з дому вийти, бо її трусило… Ці "ліки" зводили її з розуму ще більше, я гуглила побічні дії, це були дуже серйозні препарати, які викликають звикання, чим це не наркотики?

 — Вибачте, а що сталося потім? За яких обставин трапилась та аварія? Можливо, можна подати в суд на її працедавця, щоб відшкодував лікування? — я придумувала на ходу, щоб не викликати підозр у Сашиної матері, з приводу моєї надмірної цікавості обставинами того, що сталося. 

— Аварія стала спусковим гачком, але після неї вона ще довго працювала… До психіатричної лікарні вона потрапила через те, що вирішила більше не жити з тим, з чим жила… А вона так і не розповіла… Не розповіла, чому вирішила зробити це… Я не вірю, що тільки через стрес та аварію можна піти на подібне…

 — А в неї не було особистих стосунків із шефом? — я відчула, що в мене пересохло в горлі, було страшно почути позитивну відповідь, і все ж я мала розставити всі крапки над “і”.

— Я не знаю подробиць, вона нічого не розповідала, але… — вона підтиснула губи. — Колись, коли все було ще не так погано, вона казала мені, що він їй подобається. 

— Ясно, — я зітхнула. — Може, у цьому вся причина? Якісь особисті проблеми? А чи можна з нею зустрітися? 

— Боюсь, вона може вас не впізнати, — зітхнула Ольга. — В неї бувають приступи, коли вона й мене не впізнає. 

 — І все ж я хочу спробувати поговорити з нею, в мене є знайомі юристи, якщо вона захоче, то я пораджу до кого звернутися, щоб отримати компенсацію…

— Я рада, що ви зʼявились, — на її очах знов заблищали сльози. — Я не проти, щоб ви зустрілись, однак моя донька… Вона не зможе подати в суд через свою "хворобу", до якої її довели.

— Але, можливо, їй стане легше, — сказала я. — Спробую поговорити з лікарями, дізнатися, які надії на одужання..

— Вам треба бути дуже обережною… Її шеф — дуже небезпечна людина, Тіно. Якщо він дізнається, що ви намагаєтесь щось зробити, він може зробити щось і з вами… Я не хочу, щоб постраждав ще хтось…

 — Добре, я буду дуже обережною, — сказала я. — Дайте мені, будь ласка, адресу лікарні, де перебуває Саша, я в найближчі дні зайду її провідаю, а потім уже буду думати, як допомогти їй і вам…

МАРК

Хоч я і сказав Тіні, що сьогодні їду в справах, насправді все було трохи не так. Схоже, у мене почалась чергова чорна смуга щодо бізнесу, бо, по-перше, знов почались напади, а по-друге, за мене знов вирішила взятись поліція.