Глава 11. Це вже не ігри

— Господи, ще один "драма-квін", — я усміхнувся. — І цим мене намагались залякати? Якісь дитячі іграшки.

— Тільки завдяки такій "дитячій" конструкції ми не змогли нічого побачити під час перевірки сканером, — не погодився охоронець. — І дійсно, якби стріла була отруєна, все могло б скінчитись печально…

— Віднеси це на експертизу і залиш нас, — сказав я охоронцеві. 

Той кивнув і зробив те, що я сказав, і ми з Тіною знов залишились на кухні вдвох.

Я підійшов до неї і обійняв:

— Ти як? Сильно злякалась?

— Все відбулося якось так швидко, що я не встигла й зрозуміти нічого, — промовила вона. — Але потім, коли ти сказав про отруту, так, злякалась… Тобі не можна більше так ризикувати. Може, хай всю кореспонденцію краще розпаковує охорона? 

— Вони раніше це пропонували, але я не люблю, коли хтось займається подібним, це мої посилки і мої листи, — я зітхнув. — Ну, хіба що будуть робити це при мені, а я буду стояти десь неподалік і спостерігати. Але ти більше не будеш присутня при подібному, обіцяю.

— Та я не надто ляклива, але все ж турбуюся за тебе, — вона зазирнула мені в очі. — Ти підозрюєш когось, хто може за всім цим стояти? 

— Є декілька кандидатур, — відповів я замислено. — Ну, по-перше, це два моїх основних конкурента. Але є й ті, кому я перейшов дорогу раніше. Люди, в яких бізнес загнувся, коли на ринок прийшов я. 

— Але якщо ти їх знаєш, то може якось спробувати домовитися? Адже жити отак у постійній загрозі — це досить складно….

— Домовленість — це завжди поступки з обох сторін. А я не буду поступатись, Тіно. Поступки — це ознака слабкості. Якщо я хоч раз покажу слабкість, то програю, — я зазирнув їй в очі і провів долонею по її щоці. — Але тепер мені дійсно доведеться бути обережнішим. 

— Якщо потрібна будь-яка моя допомога, я буду робити все, аби ти почувався в безпеці, — сказала вона. 

Я гладив її по щоці і розумів, що насправді саме вона зараз стала моєю найбільшою слабкістю. Якщо про це дізнаються, то, скоріш за все, вона буде у великій небезпеці. Я вже так звик до нападів, що не думав ні про що… Це була моя помилка.

— Може, тобі краще зʼїхати від мене, — все ж сказав я.

— Навіщо? У тебе тут будинок немов фортеця, і охорона така, якій можна довіряти…

— Тут ти завжди будеш під прицілом, я не хочу тобі такого життя. Поки ми з тобою не зблизились, то була одна ситуація, зараз же все інакше, — я дивився їй в очі. 

— Я не думаю, що можу бути ціллю твоїх ворогів, — вона знизала плечима. — Зрештою, я всього лиш твоя секретарка, ну і коханка, але таких у тебе вже було безліч. Вони не сумніваються, що якщо зі мною щось трапиться, ти знайдеш мені заміну дуже швидко…

— Хіба ти сама не боїшся? — я зітхнув. — Це все ж не ігри, Тіно.

— Не боюся, справді, — вона обійняла мене. — Я хочу бути поряд з тобою, це важливо для мене…

— Ти не мала в мене закохуватись, це погано, — я дивився їй в очі. — Цього не мало статись. Але чому тоді я все одно почуваюсь щасливим? Це неправильно. Я маю прогнати тебе, але не можу.

— Якби ти навіть прогнав мене, я б усе одно була поруч, — сказала вона. — Бо я кохаю тебе. 

— І це найгірше, — я сумно усміхнувся. — Я теж кохаю тебе. Кажу ж, цього не мало трапитись, — я подався вперед і легенько торкнувся губами її губ. — Здається, я вперше за багато років не знаю, як вчинити…

— А ті дівчата, які працювали в тебе раніше,  Ліна проговорилася, що вони довго не затримувались… Це було пов’язане з цією небезпекою? Чи були якісь інші обставини? 

— Всяке бувало… В основному йшли самі через стрес, або тому що знаходили хлопців, а ті були проти їхнього проживання тут, — я знизав плечима. — Але я завжди попереджав кандидаток про все це… Більшість не могла впоратись, хоч і думали, що впораються.

— Зрозуміло… — мені здалося, що вона хотіла запитати ще про щось, але останньої миті передумала.  — Ну за мене можеш не хвилюватися, я достатньо стресостійка. І хлопця не знайду, бо вже маю хлопця, — вона лукаво усміхнулася. 

— Хитра, — я облизнув губи. — Може, твій хлопець теж буде проти цієї роботи. Думаю, він вже проти… Просто не може тебе звільнити.

 — Можливо, йому подобається, коли я виконую якусь іншу роботу? — спитала вона грайливо. 

— Схоже, ти читаєш його думки, — я знов облизнув губи і подався вперед, цілуючи її.

Знала б ти, яка робота прийшла мені в голову… Цікаво, наскільки ти добре знаєш англійську?

Я трохи відсторонився і прошепотів їй на вухо те саме слово, про яке подумав.

— Переклад починається на "м", там пʼять літер, — прошепотів я. — Говорити, на що закінчується?

Я побачив, що Тіна почервоніла, отже, зрозуміла все правильно. 

— Ну, ти сама запитала, — я подався вперед і торкнувся губами її губ, а потім і шиї, а між поцілунками додав: — Яку відповідь ти хотіла почути, коли так провокувала мене?...

 — Мені подобається така відповідь, — прошепотіла вона і сама торкнулась губами моїх губ…