Глаава 10. Таємниця попередньої помічниці І стріла.

— Ми так і не повечеряли, — сказала я, обіймаючи Марка і кладучи голову йому на плече. — Це в тебе така традиція — починати з десерту? 

— Просто день був важкий і коли тебе побачив, то не захотів чекати, — він усміхнувся і чмокнув мене в губи. — Ти дійсно дивно впливаєш на мене. Фіг його знає, що це, але в мене такого ще не було. 

— Кожній жінці приємно таке чути, — усміхнулась я. — Але деякі чоловіки це знають, і, певно, кажуть усім, кого зустрічають на своєму шляху…

— Без поняття, — він знизав плечима. — У мене стосунків не було до тебе, стосунки — це надто небезпечно, принаймні, раніше я вважав, що воно того не вартує.

— Чому небезпечно? — я трохи насторожилась. — Ти боїшся, що тебе зрадять чи підставлять?

— Ні, справа не в зраді, — він похитав головою. — Навіть не в підставі, хоча, раніше я дійсно думав, що справа в тому, що мене можуть підставити, або вилити якісь дані. Але зараз розумію, що справжня небезпека стосунків в іншому. 

— У чому ж? Я не розумію…

— Ахілесова пʼята. Людина, яка стає занадто дорогою, стає слабким місцем, в яке найлегше вдарити, — він зітхнув.

—  Так, це правда, — я, як ніхто інший, розуміла, про що йдеться.  — Але іноді доводиться йти на ризик…

— Саме так, — він кивнув і знов поцілував мене, продовжуючи обіймати. — Я б не хотів, щоб ти ризикувала, але якщо ти будеш зі мною, то інакше не вийде. Особливо, коли всі дізнаються, що у нас дійсно стосунки.

— Я хочу бути з тобою, — сказала я. Відчувала в цю мить сильне хвилювання, бо розуміла, що так є насправді. Він став для мене занадто дорогим, і я була готова пожертвувати кар’єрою, якимись професійними амбіціями. Я була готова на будь-який ризик, аби  ми були разом, як зараз.  — Навіть, якщо ти нікому не скажеш, що у нас стосунки, для мене це зовсім не важливо…

— Я подумаю, як краще все організувати, щоб тобі було найбільш безпечно, — відповів він. — До речі, щодо тієї дівчини… Я як і казав, розрахувався з нею сьогодні. Тепер мені ніхто не потрібен.

— Дякую, — я поцілувала його. — Мені теж ніхто не потрібен, крім тебе…

 ***

Наступного ранку Марк знову поїхав на якусь зустріч і не взяв мене з собою. Тому я працювала з документами вдома, сиділа за комп’ютером у кабінеті, коли почула в холі якісь кроки. Сьогодні не мала приходити прибиральниця, тож я трохи насторожилась. Могло, звичайно, бути, що Марк щось забув і попросив охоронця повернутися, але б тоді він дзвонив у двері, а не заходив отак нишком, тим паче, що я добре пам’ятаю, що після того, як Марк пішов, замкнула двері. Він сказав мені завжди все зачиняти на ключ. Але зараз хтось був у будинку, і я вирішила піти подивитися, хто це. 

Думка про те, що до нас пробралися грабіжники, навіть не прийшла в голову, тому що був день, та й пройти на подвір’я повз охорону було неможливо. Отже, це хтось із людей Марка. Тому я без побоювань вийшла в хол, і буквально зіткнулася з Ліною — його коханкою, тепер уже колишньою. 

— Що ти тут робиш? — здивовано запитала я. — І як потрапила в будинок? 

— Я прийшла до Марка, де він? — вона підтиснула губи. 

Я знала, що вона не могла прийти до Марка, бо в такий час його ніколи нема вдома, сумнівалась, що вона цього не знала.

— Він поїхав у справах, — відповіла я. 

— Ти дурна, якщо думаєш, що він до тебе щось відчуває. Ти просто новий обʼєкт для сексу. Новий і від того цікавий, але це ненадовго, — сказала вона, дивлячись на мене.

— Це все, заради чого ти прийшла? — здогадалася я. — Сказати мені це? 

— Все одно він покине тебе, ось побачиш. І повернеться до мене. Я не набридала йому вдома, він встигав засумувати за мною, — вона усміхнулась. — Ти ж швидко станеш рутиною. 

 — Якщо тобі хочеться так думати, щоб легше пережити те, що він дав тобі відставку, то будь ласка, — я знизала плечима. — Сперечатися не буду. Але зараз тобі краще піти і більше не приходити, бо Марк може розізлитися. 

— Попередня його помічниця потрапила до психлікарні, Тіно. Тож будь обережна. Марк не такий, як тобі здається. І якщо він розізлиться… Так, тоді тобі теж прийдеться далеко не солодко. 

— Дякую за турботу, але я якось дам собі раду, — усміхнулась я і красномовно поглянула на двері. Знала, що вона очікувала зовсім іншого — що я буду розпитувати, що сталося з тією дівчиною, і таким чином вона відчує себе господаркою ситуації. Але я не збиралася доставляти їй таке задоволення. 

— Ну, це ми ще подивимось, — вона несподівано теж усміхнулась, а потім розвернулась і нарешті покинула будинок.

Я знову замкнула двері, відчуваючи невдоволення, що Марк, який прямо-таки помішаний на питаннях власної безпеки отак роздає сумнівним людям ключі від свого будинку. Хто гарантуватиме, що  ображена Ліна не передасть ключ якомусь Марковому ворогу? Йому треба було забрати цей ключ, але хтозна, раптом вона вже встигла наробити дублікатів.  Ну добре, я поговорю з ним, можливо, він просто забув попередити охорону, щоб вона більше не пускала цю жінку на територію будинку…

Все ж, історія про попередню помічницю мене зацікавила. Потрібно було більш детально розібратися в ній. Я досі не могла вирішити, що мені робити — чи продовжувати виконувати редакційне завдання, чи відмовитися від нього. Тому сказала собі, що, дізнавшись про долю попередніх помічниць Марка, прийму остаточне рішення…