Глава 9. Не знаю, що буде далі, але...

Я страшенно хотів її прямо тут і зараз. Цілував так, ніби цілую чи то вперше, чи то востаннє в житті. Гладив її, обіймав, вкривав поцілунками не тільки губи, але й шию, рухаючись до ключиць, але сукня заважала… Та й місце… Диван — не місце для подібного.

Та й взагалі, треба хоча б поцікавитись її думкою. Не хочу, щоб потім у нас через це все були якісь непорозуміння.

Я відірвався від її губ і зазирнув їй в очі:

— Я хочу тебе, Тіно. А ти? Хочеш мене зараз?

Вона ледь-ледь кивнула, дивлячись на мене з усмішкою. 

— Добре, — я встав з дивану і потягнув її до себе за руку, знов обіймаючи і цілуючи. 

Відчував, як вона легенько тремтить в моїх руках, значить, вона дійсно хоче мене так само сильно, як і я її.

Я повів її до сходів, все ще тримаючи за руку. Поки йшли на другий поверх, я не цілував її, і тільки коли дійшли до спальні, знов припав губами до її губ, притиснувши її до стіни біля ліжка. 

Вона обхопила руками мою шию, тісно притискаючись до мене, так що між нашими тілами, здавалося, не залишалося вільного простору, крім одягу…

Ще один крок і я повалив її на ліжко. Коли ми впали на нього, я зазирнув їй в очі і побачив у них, що Тіна не обманювала, вона дійсно також хотіла мене…

Тілом пройшла приємна хвиля передчуття… Я усміхнувся і, прикривши очі, подався вперед, до її губ.

Сьогодні я зрозумів, що тепер довго не відпущу її… А може й зовсім більше не відпущу…

***

Коли я розплющив очі, то побачив, що Тіна спала в моїх обіймах. Було приємно спостерігати таку картину. Я легенько торкнувся губами її шиї. Судячи з сонячного світла, що пробивалось у кімнату крізь незашторені вікна, вже було десь ближче до полудня.

Тіна щось пробурмотіла і розплющила очі, я побачив в її очах спершу легке здивування, а потім вона усміхнулась мені. 

— Я думала, що це все мені наснилось, — сказала вона. 

— Ну, як бачиш, ні, — я усміхнувся і чмокнув її в губи. — Не наснилось. Не шкодуєш?

— Я ніколи не шкодую про свої вчинки, — серйозно  відповіла вона. 

— Це правильно, — я кивнув. — Я радий, що це нарешті сталось, бо дійсно довго думав про тебе, і стримуватись було б дедалі важче.

— А ти не пошкодуєш про це? — раптом запитала вона. 

— Про що мені шкодувати? — відповів я питанням на питання. — Все було класно, я навпаки задоволений. Кажу ж, продовжувати грати з тобою у гру "два кроки вперед, один назад" ставало все важче. 

 — Ну, наскільки я знаю, ти побоювався дівчат, які захочуть залізти до тебе в ліжко, а потім одружити тебе на собі….

— Наскільки я памʼятаю, це саме я вчора заліз до тебе в ліжко, — я засміявся. — Ну, хоча формально ліжко моє, але все ж, це я тебе сюди привів, це було моє рішення, ти не вішалась мені на шию, чи щось таке. Я сам дуже хотів тебе. 

— Мені приємно це чути, — відповіла вона, дивлячись мені в очі. — Я хочу, щоб ти знав, що це трапилось не через те, що ти багатий і впливовий, і не через те, що ти мій шеф. Просто трапилося, бо так мало трапитися…

— Так, — я кивнув. — Я бачив це, — я торкнувся долонею її щоки. — Я тобі подобаюсь і від цього мені дуже добре, — зізнався я. — Мені давно не було так добре.

— Мені теж добре, — сказала Тіна, поклавши голову мені на плече. — Не знаю, що буде далі, але зараз мені добре…

ТІНА

Коли ми закінчили снідати, я запитала у Марка: 

— На ті зустрічі, про які ти говорив, мені потрібно також їхати з тобою? 

— Та ні, відпочивай, — він махнув рукою. — Я сам зʼїжджу, повернусь десь ближче до девʼятої вечора. Ну, поїду о першій. Мені треба десь по парі годин на кожну зустріч, бо дві з них під Києвом.

— Добре, тоді я поки можу попрацювати з документами, — запропонувала я. 

— Тоді так і зробимо, — погодився Марк. — А ввечері можемо трохи відпочити разом. Замовиш на вечерю щось на свій смак. Гроші на картці в тебе практично на безліміті. 

— Добре, — сказала я. 

Коли він поїхав, то я пішла до своєї кімнати, але не поспішала займатися документами, про які говорила Марку. Я взяла телефон і вирішила написати своєму шефу, адже за час, що ми не спілкувалися, з’явилося немало новин.

“Привіт, — написала я. — Я все ще жива і не звільнилась”. 

"Добре, бо я вже думав посилати до тебе поліцію", — відповів він майже одразу, додавши в кінці смайлик.

“Тобі щось відомо про той інцидент у заміському клубі?” — запитала я. 

"Здається, цього разу Марк не був ціллю. Захопили того, хто організував вечірку, вимагали з нього гроші, але це інформація для мас, а насправді його мережу, схоже, хотіли віджати", — написав шеф.

“Марк сказав, що на нього вже було багато замахів, один ось буквально кілька днів тому”, — написала я. 

"Ну, це схоже на правду. Схоже, він тобі довіряє, тобі треба підібратись до нього ще ближче і дізнатись щось настільки сенсаційне, щоб його знищити. Якщо вийде випустити такий матеріал, ми станемо і відомими, і багатими, Тіно", — написав він.