Глава 8. Зближення

Я вирішив замовити доставку, бо ми ж так і не повечеряли. Замовив суші сподіваючись, що Тіна їх їсть.

Потім, коли вже все замовив і сплатив, пішов на другий поверх до своєї спальні. Зняв смокінг і перевдягнувся в домашні чорні спортивні штани та просту чорну футболку. 

Потім у мене виникло бажання підглянути за Тіною через камери, але я все ж втримався. 

Вийшов з кімнати і підійшов до її спальні, після чого постукав у двері.

 — Відчинено, — озвалась вона.

Я відчинив двері і зайшов до її кімнати. Побачив, що вона вже перевдягнулась в домашню сукню з якоїсь м’якої тканини, яка приємно облягала її фігуру. 

В цю мить подумав, чи лишилась вона в тому червоному комплекті, що я їй подарував сьогодні… Але питати не став. Як би це перевірити… Я сковтнув слину, дивлячись на Тіну. Все ж, вона дуже сильно приваблювала мене, не було сенсу це заперечувати. 

— Ну, готова дивитись фільм? — я все ж зазирнув їй в очі, переставши вирячатись в район грудей.

— Так, — Тіна усміхнулась. — А ще я голодна як вовк. Все таки стрес пробуджує апетит..

— Я замовив суші, не знаю, чи ти їх хоч їси? — запитав я.

— Так, я люблю суші, — кивнула вона. 

— Це добре, — я усміхнувся. — Тоді ходімо вниз, увімкнемо фільм…

Коли ми спустились вниз і сіли на диван, я одразу взяв до рук пульт і зайшов на Мегого. 

— Ти які фільми любиш? Можемо купити щось новеньке, що зараз йде в кінотеатрах. Який жанр хотіла б подивитись?

— Не знаю, давай щось на твій смак, — вона поглянула на мене. — Тепер я хочу перевірити, чи схожі в нас уподобання…

— Я раніше бойовики любив, але тепер мені їх і в житті вистачає, — я усміхнувся. — Зараз надаю перевагу комедіям, можу навіть дивитись щось дурне, але воно мене зазвичай відволікає. Сумніваюсь, що тобі таке подобається. Хіба дівчата не фанатіють по всяким романтичним історіям?

— Ой, я точно не фанатка мелодрам, — усміхнкулася Тіна. — Комедії краще мені підходять. 

— Добре, — я кивнув і почав гортати нові комедії, а сам тим часом запитав: — А що ще ти любиш? Не обовʼязково в фільмах, а взагалі.

— Я люблю танцювати, — сказала вона. — Колись, у школі відвідувала гурток бальних танців. А ще люблю подорожувати…

— Цікаво, — відповів я, поглянувши на неї. — І де ти танцювала останнім часом? В клубах чи щось таке?

— Ну, я не професійна танцівниця, — сказала вона. — Це всього лиш хобі. Тому я вибрала собі іншу професію…

— Я б подивився, як ти танцюєш, — я усміхнувся і натиснув на один з фільмів. — Ану глянь, цей не дивилась? Ніби новинка.

— Наче не бачила, — сказала вона. — А щодо танців, то ж бальні танці танцюють удвох…

— Блін, я в танцях повний нуль, — зізнався я, вмикаючи фільм і беручи до рук пульт від освітлення. — Вимкну зайве, залишу підсвітку, ти не проти? Щоб було як в кінотеатрі.

— Так, — сказала вона. — я не проти. 

— Скоро і суші приїдуть і будемо ще й з їжею, — я клацнув на світло і залишив тільки кольорову підсвітку на стелі, а потім поставив фільм на "плей". 

Поклав пульт на кавовий столик, а потім торкнувся долонею кінчиків пальців Тіни:

— Можна? — я подивився на неї.

Вона кивнула, опускаючи очі. 

Я переплів наші пальці і посунувся трохи ближче до неї, так, щоб наші плечі торкались одне одного, а потім подивився на екран. Було доволі хвилююче сидіти отак, хоча ми ніби й нічого такого не робили, але атмосфера була доволі інтимна, а ще я відчував аромат її нових парфумів. Хотілось податись ближче і торкнутись губами її шиї, але якщо зроблю подібне зараз, певно, Тіну це не обрадує. 

Буквально хвилин за двадцять після початку перегляду мені подзвонив охоронець і сказав, що приїхала доставка.

— Ну, зараз поїмо, — я усміхнувся і відпустив її долоню. — Піду зустріну наші суші…

ТІНА

Коли Марк повернувся, я запитала:

— А що чути про той напад? Вже є в новинах? 

— Ага, — відповів він, ставлячи коробочки з суші на кавовий столик. — Ніби як там зараз поліція, ведуть перемовини. Ну але це вже не наша турбота. Головне, що ми вже вдома, правда? — він розкрив коробочки, два соєвих соуси, а потім дістав палички, простягнув мені одну пару запечатаних, іншу взяв собі. 

— Так, нам пощастило, — кивнула я. — Сидимо тепер і будемо їсти суші, а вони там мабуть тебе шукають? 

— Не знаю, — він знизав плечима. — Можливо, то і не за мною прийшли. На тому заході було багато заможних людей з купою ворогів.

— А ти знаєш своїх ворогів? 

— Ну, можу підозрювати, але конкретних доказів з попередніх нападів я практично не маю, — він зітхнув. — Навіть той останній, якого захопили майже при тобі, виявився міцним горішком. Мої хлопці сказали, що він ледь не відкусив собі язика, коли вони вже майже добилися від нього потрібної інформації.