Глава 4. Ще один замах

У цей час до Анатолія підійшов якийсь чоловік, і вони відійшли від нас із його супутницею і стали тихо про щось розмовляти. Мені хотілося почути, про що вони говорять, але дурна білявка заважала. 

 — А скільки твій дає тобі кишенькових грошей? — запитала вона. 

 — У мене немає кишенькових грошей, — сказала я. — Маю картку з необмеженим лімітом. 

— Ого, — усмішка пропала з її обличчя. — Заздрю… Певно ти дуже вправна в ліжку. 

 — Ну, трохи є, — сказала я. — Вибач, маю відійти попудрити носика…

Я пішла в той бік, куди перед цим з охоронцем вирушив Марк. Мені дуже цікаво було б дізнатися, що то за надзвичайна ситуація. Але, звісно, добре було б при тому не видати себе. 

Тому я  вдала, що шукаю вбиральню, ну, йшла по коридору і прислухалася, чи не почую голос Марка. Раптом за одними нещільно причиненими дверима я дійсно його почула. 

Я підійшла ближче і стала прислухатися, про що він розмовляв. 

—...Я хочу, щоб ви вибили з нього всю інформацію. На кого він працює, хто хотів мене вбити цього разу, — твердо сказав він. — Якщо не вибʼєте, я всіх звільню! — додав він роздратовано.

 Як тільки він це сказав, то двері різко відчинилися, і я не встигла відійти від них. Марк, який з’явився на порозі, побачив мене і насупив брови. 

— Вибач, я шукаю туалет, — я усміхнулася. Подумала, що поки не було інших вказівок, треба бути з ним на “ти” і вести себе фамільярно, як зобов’язвувала “роль”. 

— Зрозуміло, — він дивився на мене з підозрілістю, але ніяк більше не виказав своє невдоволення. — Ходімо, я тобі все покажу, — він взяв мене під руку і відвів від дверей.

Коли ми пройшли трохи далі і навколо нікого не було він несподівано взяв менеза передпліччя і притиснув до стіни.

Наші погляди зустрілись. Він дивився якось хижо, ніби шукав у мені якийсь підвох, шукав слабкість, чи прокол. 

— Більше ніколи не ходи за мною.

— Добре, — кивнула я, вже не прикидаючись. 

— Якщо таке трапиться ще раз… — він торкнувся пальцем мого підборіддя, повів по ньому до моїх губ. — Не факт, що ти відбудешся тільки звільненням, Тіно…

Я вдала, що його слова засмутили мене. Але в глибині душі була рада, що вдалося отримати якусь інформацію. Отже, Марка хтось хоче вбити. Мабуть, тому в нього така фортеця замість будинку і скрізь камери…. От якби ще дізнатися, хто цей його ворог і взагалі вияснити подробиці їхнього протистояння, вийшов би не матеріал, а цукерочка! Але треба бути дійсно обережнішою, бо якщо він мене вижене, я нічого не зможу зняти…

— Я просто трохи заблукала, — сказала я. — Та дівчина… я спитала її де вбиральня і вона вказала в цей бік. Мабуть, розсердилася, що я виграла, і спеціально дала неправильний напрямок…

— Будь уважніша наступного разу, — він ще раз подивився мені в очі, але потім все ж відпустив. 

— Вибачте, такого більше не повториться, — сказала я з виразом розкаяння на обличчі. 

В цю мить ми почули кроки коридором, і Марк несподівано обійняв мене, ще сильніше притиснув до стіни і майже торкнувся губами шиї:

— Зроби задоволений вигляд, — сказав він пошепки.

Я трохи заплющила очі і обхопивши його шию руками, повисла на ньому, сподіваюся, з боку це виглядало як шалена пристрасть…

Його дихання обпікало шкіру і по ній пішли мурахи. Все ж, тіло реагувало на несподівану близькість з чоловіком, хай між нами і не було ніякого особливого тяжіння. 

Коли кроки віддалились, Марк відсторонився від мене і зазирнув мені в очі.

Я спокійно витримала його погляд, і тільки ледь пришвидшене дихання видавало моє хвилювання. 

— Молодець, — врешті-решт сказав він і відсторонився від мене. — Бери мене під руку і підемо до зали.  Побудемо ще трохи, я подивлюсь, хто як працює, і поїдемо додому…

МАРК

Глава 8. Марк

Коли мені показали молодого хлопця у формі охорони, якого вже прикували наручниками до батареї і добряче побили, я зітхнув. На роті у хлопця був скотч.

Коли він побачив мене то почав брикатись і мичати. 

Я зітхнув і звернувся до голови охорони закладу:

— Ну, і що тут у нас? 

— Він працював тут місяць, — зітхнув він. — Абсолютно чиста біографія, немає до чого прикопатись, ну принаймні на перший погляд. Та й не взяли б його, якби були з цим проблеми. 

— Він щось сказав? — я знов подивився на хлопця. 

— Нічого, абсолютно нічого, — похитав головою охоронець. — Певно, йому добре заплатили. 

— І яка зброя була цього разу? 

— Заточка, — він простягнув мені саморобну заточку.

— Але хіба це страшно? — хмикнув я.

— Крім леза ми знайшли в нього в кишені якусь рідину, певно, це отрута. Якби він порізав вас цим лезом і воно було отруєне, ви б навіть не зрозуміли, що з вами трапилось… Хоча, авжеж, спочатку треба провести аналіз рідини, але я майже на сто відсотків впевнений, що справа саме в отруті, — пояснив він.