Глава 1. Робота з ризиками.

Щойно я зайшов додому, то згадав, що з хвилини на хвилину мала прийти нова помічниця. З попередньою склались деякі… проблеми і тепер абонент вже не абонент. Ну, не треба було здавати про мене інфу, з такими робітниками в мене розмова коротка. 

Я хіба що встиг зняти пальто, коли з пункту охорони подзвонили і сказали, що дівчина вже прийшла. 

Коли вона підійшла до дверей, я одразу відкрив їх, навіть не дочекавшись дзвінка.

Це була досить симпатична білявка у строгому діловому костюмі і з виразом зосередженості на обличчі. 

— Христина? — запитав я, оглядаючи її з ніг до голови, хоча, погляд мій зупинився трохи нижче шиї і я все ж прокоментував: — Пласка. 

— Перепрошую, моє прізвище Коваленко, — відповіла вона. 

— А прізвисько буде "Пласка", — я усміхнувся і з викликом подивився на неї.

Треба було зрозуміти рівень її стресостійкості.

— Якщо вам так зручно, то можете називати мене як завгодно, — вона знизала плечима. 

Значить, типу стресостійка?

Я простягнув руки вперед і торкнувся долонями її грудей, злегка схиливши голову на бік і все так само дивлячись на неї. 

— Але настільки близьке спілкування не входить у список моїх обов'язків, — зауважила вона. 

— Я просто обшукаю тебе, — я повів руками вниз, погладжуючи її спочатку по ребрах, потім по тонкій талії, при цьому я не відривав погляду від її очей.

— Боїтесь, що я кілер і прийшла вас вбити? — здається, вона не знітилась. 

— Все може бути, у мене доволі специфічна робота, — я присів навпочіпки прямо перед нею, провів долонями спочатку по її стегнах, а потім почав рухатись нижче, аж до гомілок.

— Якби я була кілером, то навряд чи я б прийшла до вас в перший день з пістолетом, — вона похитала головою. — Я б спершу втерлася в довіру, а вже потім…

— І то правда, — погодився я, знову вставши перед нею. — Ти мені подобаєшся, якщо впораєшся з роботою, посада твоя.

— Добре, я можу приступити до роботи хоч сьогодні, — сказала Христина. 

— Робочий день в тебе завершуватиметься якраз о десятій вечора, — відповів я. — Тож зараз можеш брати свої речі і йти до кімнати. Тобі взагалі розповіли про умови?

— Мені сказали, що це робота з проживанням, — вона подивилась мені в очі. — Що я маю скрізь супроводжувати вас і виконувати всі ваші доручення, ну, окрім інтиму…

— Розумна, молодець, — я кивнув. — Так і є.

В цей момент у двері постукали і вже без запитань відчинили їх.

— О, Ангеліна вже тут, — я усміхнувся, подивившись на свою коханку, яка якраз увійшла до просторого передпокою.

Сьогодні вона була вдягнена в чорне пальто і червону мінісукню, а також чокер на шиї. Я любив чокери. 

— Привіт, — вона підійшла до мене і усміхнулася, а потім підозріло поглянула на Христину, але нічого не сказала. 

— Ліно, це Тіна, моя нова помічниця, Тіно, це Ліна, моя коханка, — прямо сказав я. 

— Дуже приємно, — відповіла Тіна таким же спокійним голосом, як і раніше. 

— Щось попередня помічниця недовго протрималася, — зауважила Ліна, ніяк не відреагувавши на слова Тіни. 

— Ну, робота з ризиками, — я знизав плечима. — Сама винна. Але не будемо про це. Ходімо на другий поверх. Покажемо Тіні її кімнату, а потім вже все за графіком…

Глава 2. Тіна 

Я старалася ніяк не виказувати здивування від ситуації, в яку потрапила. Хоча й було схоже, що мій новий шеф  — людина з нестабільною психікою, але не виключено, що це просто якась чергова перевірка. У будь-якому випадку, за час, який я працювала в журналістиці, доводилося бачити різних неадекватів, і в мене виробилася звичка говорити з ними на їхній мові. 

— Добре, — сказала я. — Якщо я вам зараз не потрібна, то  розкладу речі. 

— Так, — він вказав на двері. — Оце буде твоя кімната, моя по сусідству, — він поклав руку на талію Ліні. — Якщо щось буде треба, скажеш. Ну, вже не зараз. 

Я кивнула:

— Які будуть далі вказівки на сьогодні? 

— На сьогодні ніяких, — він знизав плечима. — Відпочивай.

Я помітила, що Ліна дивилась на мене незадоволеним поглядом, ніби намагалась дірку в мені просвердлити. Тому поспішила увійти до кімнати і зачинити за собою двері. 

Тепер можна було трохи розслабитись. Але не зовсім. Я покрутила головою і побачила на стіні камеру відеоспостереження. Отже, шеф може навіть у моїй кімнаті стежити за мною. Сподіваюся, хоч у ванній немає камери? 

Я пройшла у ванну, відкрутила воду і стала мити руки, а тим часом помітила і тут камеру. Він точно або збоченець, або параноїк. 

Ну, я не особливо переживала за те, що він мене побачить роздягненою, але мені треба було подивитися пошту, і я не була впевнена, чи робити це перед камерою підходящий варіант. Тому почала розпаковувати валізу, виймати одяг і розвішувати в шафі, а сама вичисляла, де в кімнаті “сліпа зона”, яку з камери не видно.