Глава 6. Конкурент

Я стояла перед великим екраном, що відображав основні моменти презентації. За кілька хвилин я мала презентувати проект, який ми з командою розробляли останні кілька тижнів. І, як завжди, перед важливими моментами моя голова починала забиватися не лише думками про саму презентацію, але й усіма тими дрібними нещасними випадками, що траплялися зі мною. Сьогодні я згадала, як минулого тижня мій комп’ютер зламався на середині важливої зустрічі, і я, схоже, виглядала ще менш професійно, ніж могла б.

На жаль, таких ситуацій я не могла просто ігнорувати. Кожен крок на шляху до успіху здавався мені важким, особливо, коли відчуваєш, що навіть техніка не хоче співпрацювати. Я б не сказала, що це якась велика трагедія, але в моменти, коли ти повинна продемонструвати свою спроможність, навіть дрібні проблеми можуть затьмарити загальну картину.

Я відкинула ці думки й знову зосередилася на завданні. Увесь зал був заповнений важливими людьми, в тому числі клієнтами, які мають визначити подальший курс нашої компанії. Роман стояв поруч, виглядав спокійно й упевнено, як завжди. Цей чоловік не міг не викликати захоплення. Його тверда впевненість завжди була настільки контрастною до моїх власних внутрішніх тривог. Я поглянула на його силу, його здатність залишатися в центрі подій і не піддаватися на жодні слабкості.

Раптом мої думки перервав голос, що зазвучав поруч.

— Вітаю, — сказав він, і я підняла погляд.

Олексій. 

Цей чоловік… він завжди був в центрі уваги, але з ним важко було звикнути до такого рівня впевненості. Олексій був одним з найуспішніших бізнесменів у нашому колі. Його ім’я відоме всім, хто працює в нашій сфері, і кожен, хто хоч раз спілкувався з ним, знає, що він вміє маніпулювати людьми з такою майстерністю, що навіть не здогадуєшся про це. Його стиль, його звертання до людей — це все було настільки блискуче, що навіть я, зазвичай скептична до таких типів, змушена була звернути увагу. І зараз він стояв переді мною, знову цікавлячись моєю роботою.

— Олексію, приємно вас бачити, — я посміхнулася, хоча знала, що його увага не буде такою невинною, як здається.

— Як справи? — він нахилився, наче зацікавлений кожним моїм словом. — Чудово, що ти тепер на передовій.

Я відчула, як він уважно оцінює мене. Його слова були вельми лестливими, але я знала, що Олексій вміє поводитися з людьми, як з інструментами для досягнення своїх цілей. Але, чомусь, я не могла відчувати до нього неприязнь. Можливо, це була просто його впевненість, або те, як він завжди знаходив спосіб звернути на себе увагу.

— Що ж, я сподіваюся, що мої зусилля не залишаться непоміченими, — я відповіла, намагаючись триматися на рівні.

Він посміхнувся і, не відриваючи погляду, продовжив:

— Можливо, після всього цього, я міг би запросити тебе на вечерю? Обговоримо все це в приємній атмосфері.

Мене здивувала його прямолінійність. Зазвичай я не піддавалася таким пропозиціям, але його впевненість була безсумнівною. Злегка посміхнувшись, я вирішила зберегти контроль над ситуацією:

— Це дуже приємна пропозиція, але…

В ту ж мить я помітила Романа, який рухався у наш бік. Його погляд був спокійним, але... Можливо, він помітив, що я спілкуюся з Олексієм, але не було часу з'ясовувати деталі.

Роман підійшов до нас з виразом, який важко було розтлумачити, але я відчула, що це щось більше, ніж просто цікавість. Всередині мені вже було важко не помітити цю тягучу напругу.

— Олексію, — Роман кивнув на нього, і у його голосі прозвучала ледь вловима натягнутість. — Як справи?

Олексій тримав себе з відмінною впевненістю, навіть у присутності Романа, але в його голосі можна було почути легкий підтекст, який здавався неначе маленьким викликом.

— Все чудово, — відповів Олексій, роблячи крок назад. — Просто вирішив познайомитися з прекрасною дамою і запросити її на побачення…