Глава 1. Саша. Ніякий він не крутий король всього підпільного ІТ-сектору країни! Він просто ідіот! 

Зустріч із партнерами мала бути звичайною формальністю: презентувати проект, обговорити деталі та підписати документи. Мене перевели до головного офісу лише вчора, і я вже почала сумніватися, чи дійсно це була хороша ідея. Моя мета була проста — проникнути в компанію і піднести себе так, щоб стати частиною команди Романа. Але цей крок завжди потребує обережності, і навіть найменші помилки можуть поставити все під загрозу. Сьогодні я мала замінити його хвору помічницю, і, звісно, нервувала, я звикла працювати з цифрами, а не з людьми.

Як тільки ми увійшли до конференц-зали, я відчула, як всі погляди зупиняються на мені, намагаючись вгадати, хто я і чого варта. Моя "офіційна" задача була проста: презентувати технічну частину проекту. Я була впевнена, що впораюсь із цим на раз-два. Але коли я відкрила ноутбук, екран залишився чорним. Ні найменшого натяку на життя.

"От чортова секретарка і цей її ноутбук! Як можна бути настільки безвідповідальною?" — мої думки билися в голові, як божевільні.

Чому я повинна розплачуватись за її дурні помилки? Це ж може все зірвати! Як я тепер буду виходити з цієї ситуації?

План мого справжнього шефа, на який я покладалася, виявився ще більш ненадійним, ніж я могла уявити. Я ледве стримувала бажання вийти і розбити той проклятий ноутбук! 

"Дурепа, ти мені все зіпсувала..." — думала я, намагаючись тримати себе в руках, все могло розпастися, як крихкий картковий будиночок, якщо я не візьму ситуацію під контроль.

— Ну що, готові почати? — привітно запитав один із партнерів, сідаючи навпроти нас.

— Звісно, — Роман кинув упевнений погляд у мій бік, і я відчула, як з його очей буквально сочилася вимога: зроби все бездоганно. Пихатий індик, йди до біса!

— Пробачте, ноутбук… здається, не вмикається, — сказала я, намагаючись натиснути на кнопку ще раз. Тиша стала задушливою.

— Не вмикається? Справді? — голос Романа звучав так спокійно, що це аж лякало.

— Ні, ну… це, мабуть, тимчасово… — пробурмотіла я, хоча сама розуміла, що все йде до катастрофи. Клятий комп просто здох! 

Серце стукало аж в скронях, а холодний піт виступив на лобі, коли екран ноутбука знову не відреагував. Я мимоволі затримала подих, намагаючись виглядати спокійною, але всередині мене вже поглинала паніка. Спогади, як вітрила, рвалися на шматки — він, з його холодним поглядом, з його безжальним словом, що залишало слід набагато глибший, ніж будь-який фізичний удар. І ось я тут, з іншим чоловіком, якого майже не знаю, моєю ціллю. Я починаю відчувати, як ці невидимі кордони між нами стискаються, як він може раптом зробити щось таке ж, як мій колишній, Слава. Всі ці моменти, коли я змушена була мовчати, коли була одна, навіть серед людей… Чи не відчує він це? Чи не зробить так само, коли ми залишимось наодинці, без партнерів?

Партнери перезирнулися, одна із них підняла брову, а другий недоброзичливо гмикнув.

— Давайте я… — почав Роман, швидко взявши в руки ініціативу, — поясню все усно. Ми готові до цього проекту, і я запевняю вас, що наша команда…

Я слухала його монолог, але не могла не помітити, що він явно просто намагається втримати обличчя, а сам хоч і шарить в тому, що говорить, взагалі, здається, був з бодуна. На записах, які я переглядала до цього, він був зовсім іншим, от придурок! 

— А ви з пані Олександрою давно разом? — несподівано запитала головна із партнерок. Це була Лариса, вона славилась своєю екстравагантністю і безценемонністю, про цю партнерку компанії і її пригоди офісом ходили справжні легенди. 

— Разом? — я вигнула брову, не розуміючи, до чого вона веде.

— Мається на увазі, як партнери, ну, або трохи більше, — уточнила вона із легким натяком у голосі. — Я так люблю всі ці історії про службові романи…

Роман навіть не глянув у мій бік, але відповів так швидко, що я ледь встигла зрозуміти його слова:

— Так, ми разом, — його голос звучав максимально впевнено. 

"Що?" — прошипіла я одними губами, дивлячись на цього придурка. 

Яке нафіг "разом", що за чорт? Ти що витворяєш, клятий злочинець?! 

Я намагалась тримати обличчя, навіть натягнула усмішку, але все всередині мене прямо кипіло. 

— Чудово! — вигукнула Лариса, сплеснувши руками. — Завжди приємно бачити, як пара не лише працює разом, але й підтримує одне одного.

Я втупилася в стіл, намагаючись не зустрічатися з Романом поглядом. У голові крутилася лише одна думка: ніякий він не крутий король всього підпільного ІТ-сектору країни! Він просто ідіот! 

— Якщо так, то ми чекаємо ваші матеріали завтра. Працюйте разом, ви ж це, певно, чудово вмієте! — Лариса задоволено усміхнулась, даючи зрозуміти, що зустріч завершена.

Вже в офісі, коли ми зайшли до приймальні, я зітхнула з полегшенням, але це полегшення тривало недовго…

— Що це було, Сашо? — Роман різко обернувся до мене. — Як можна було навіть ноутбук не підготувати?

— Вибач, але це була технічна проблема, — відповіла я, намагаючись тримати себе в руках. — Ти ж бачив, що я зробила все, що могла…

— Все, що могла? — його голос був сповнений сарказму. — Якби ти дійсно зробила все, ми зараз би не виглядали повними дилетантами перед партнерами. Ти ж з технічного відділу!